Глава 22

Свят:
Ранок. Голова буквально розколюється... І де ж це я?? Схоже на номер у готелі.. Але чому я тут? І як взагалі сюди потрапив? Чому я не у гуртожитку? І куди поділась Лаванда? Нічого не розумію.. Тааак, потрібно згадувати, що вчора сталось... Але для початку треба подзвонити Золотоіолосці, вона точно щось знає.. Набираю її номер, і аж тоді починаю усвідомлювати - вона заблокувала мене... От чорт! Щось таки точно сталось... Випиваю стакан прохолодної води і починаю потроху згадувати... Я відвіз Злату на цвинтар, як і обіцяв, потім ми заїхали до ресторану, я випив... здається, ми почали сваритись... Ііііііі... От чорт забирай мене... Я наговорив забагато лишнього... Вона точно ніколи мене не пробачить... Поспіхом встаю з ліжка, вибираюсь із готелю і йду на пошуки Злати... Мені треба з нею поговорити..  Але для початку потрібно заїхати в одне дуууже важливе місце...
***
Ніколи в житті я не могла подумати, що Свят настільки жалюгідний... Так, звичайно, я все розумію, він випив занадто багато, але це не причина так проводитись, особливо зі мною... Хоча, якщо бути чесною сама із собою, то я не на жарт хвилювалась за нього... Як він добрався? Чи зараз вдома? Чи взагалі, п'яний валяється десь на вулиці? Я не могла спокійно спати, проте зосередившись на собі, зібралась та подалась до універу... Серце і досі калатало від хвилювання, але я старалась приховувати свої емоції... Чому ж я так хвилююсь за нього? Невже з ним і справді щось сталося???
Розпочинається перша пара... Все, як і зазвичай, тільки зараз мої думки зовсім не на цій лекції... Боковим зором оглядаю аудиторію - Свята у ній немає, але є його друг, Женя здається.. Перетинались з ним кілька разів, але особливо не розмовляли.... Здається, час ближче познайомитись настав... З важким нетерпінням чекаю закінчення пари, і серед натовпу студентів зрештою знаходжу того, хто мені зараз потрібен...
- Жень, вибач, ми можемо поговорити? 
- Оо, Злата??? Так, щось сталося?? - здивовано запитує той..
- Ти не бачив Свята? 
- Як не дивно, але те саме я хотів запитати у тебе... Я не бачив його від вчорашнього дня... Наскільки мені відомо ви разом кудись поїхали... То куди він дівся?? - питання на питання... Шкода, отже він також не знає, куди подівся Свят...
- Угу.. Але потім я приїхала сама... Ми були у ресторані, Свят забагато випив і наговорив зайвого, я розсердилась і поїхала назад до гуртожитку...- розповідаю все як на духу, тут немає чого приховувати... Хоча насправді я тепер не розумію, хто із нас винен найбільше?? Він, який наговорив дурниць? Чи я, яка залишилася його самого, у не тверезому стані??? 
- Ну так, він буває дуже запальним... Що ж, є ідеї де він може бути?? - уважно вислухавши, питає у мене Женя... 
На хвилинку задумуюсь... Вчора ми багато говорили про Кирила... Точніше, саме він досить часто чіпляв цю болючу для мене тему... І якщо подумати логічно... Він?? Він ж не міг поїхати туди??? Чи все ж..?
- Здається здогадуюсь...- після кількох хвилин роздумів, відповідаю я, і додаю - Допоможеш дістатись?? 
Женя схвально киває головою, погоджуючись на мою авантюру... Хоча гадаю, йому теж буде цікаво де вештається його найкращий друг... І я дуже сподіваюся, що знайду його там.. 
Ми разом сідаю у його машину, і їдемо до цвинтаря... Думаю, кожен із вас, вже про це давно здогадався... Буквально через пів години ми опиняємось на цвинтарі, Женя відкриває мені двері свого автомобіля із словами:
- Я тут почекаю... Я впевнений, вам є про що поговорити... Якщо що, клич)) 
У відповідь просто посміхаюся, і біжу до могили Кирила... А в думках тільки одне "хоч би він був тут"..  І на моє щастя, я не помилилася, Свят був тут, сидів біля могили Кирила... Дуже тихо підійшла до нього, і ще встигла багато почути:
- Чувак, не знаю, ким ти був у житті, але напевно дуже класним, якщо Лаванда так тебе любить... Знаєш, насправді я дуже тобі заздрю... Вона неймовірна дівчина.. Я не зустрічав ще такої... Але просто не розумію, що зробити такого, щоб вона була зі мною..?? Я готовий зробити все, що тільки можна, щоб вона була щасливою, щоб частіше посміхалася.. Розумієш??? Що я роблю не так?? От що??? Та хоча, я повний придурок... Образив її, а тепер не знаю, як отримати її пробачення, та й взагалі чи захоче вона зі мною говорити?? Як думаєш?? Можливо тобі це не приємно чути, але я обіцяю, вона буде щасливою і я буду захищати її від усього, навіть від себе...
По моєму тілі пройшлась приємна прохолода... А серце і ніби хвилювалось, і ніби було повністю спокійне... Та після почутих слів, я забула навіть як дихати... Мій світ, моє життя зупинилося на ту одну секунду.. А з очей покотилась сльоза... 
- Свят..- єдине, що змогла промовити шепотом, підійти до нього і просто обняти...