Глава 21

Свят:
- Я дуже перепрошую, але чи не могли б ви забратись від моєї дівчини? - прояви моєї ревності, вийшли на волю.. Бог мені свідок, я стримував себе до останнього... Проте не в моїх силах було спокійно сидіти, та дивитись на те, як якийсь офіціант фліртує з моєю Лавандою... Хоч і не зовсім моєю, але це не важливо..
- Перепрошую? - здивовано подивившись на мене, запитав офіціант... Чорт забирай, що тут не зрозумілого?? 
- Відійди від неї! - зовсім трохи підвищую голос, тим часом як очі Золотоволоски наповнилися страхом? Невже занадто?? 
- Вибачте, я не знав, що ця прекрасна леді, ваша дівчина...- виправдовується той...
Проте Лаванда мовчить... Дивно, дуже дивно... Вона майже ніяк не реагує... А де ж її фірмові слова: "Це не мій хлопець", "Він просто друг"?? Можливо це на краще?! Мовчання знак згоди, як я розумію? 
- Ви можете йти... - заспокоююсь, і коли офіціант зникає з поля зору, знову дивлюсь на Злату.. Щось не подобається мені цей спокійний вираз обличчя...
***
- І навіщо ти це сказав? - запитую у Свята, зберігаючи спокій... Точніше, я була спокійна із самого початку цієї ідилії... Але чому? Чому я просто мовчала? Набрала в рот води, не доводячи свою правоту про те, що Свят мені ніякий не хлопець? Чому? 
- Хотів допомогти..- ніби виправдовується той... Якось не правдоподібно.. Невже так важко визнати той факт, що він мене ревнує? Я б навіть не образилась... Це ж краще ніж грати у цей дитячий садок, показуючи із себе ревнивого лицаря-захисника...
- Хіба я просила? Можливо мені сподобався цей милий офіціантик? Ти про це не подумав? - вирішую вивести його на чисту воду, ну або просто подражнити... Як не дивно, але я дуже люблю коли він сердиться... Це ж природньо для звичайних друзів? Сподіваюсь, що так...
- Отже, сподобався? - не вдоволено промовив той, і його погляд став похмурим та злим, а очі стали темно-зеленими... Ой, щось не добре малюється...
- А тобі яке діло? Ти ж казав, що не ревнуєш мене!? 
- А ти хочеш, щоб я ревнував?? 
- Все чого я хочу, щоб ти не поводився, як дитина... 
- Дитина? Серйозно Злато??? Дитина?? Це ти поводишся, як мала, капризна дитина!!  Крутиш з усіма... Мені відмовляєш, бо кажеш, що кохаєш Кирила, який помер рік тому, а сама фліртуєш з якимось офіційнтом... Це не видається тобі дивним?? 
- Не смій згадувати про Кирила, жоден з вас не вартий навіть його мізинчика..
- Звичайно, всі ми погані, тільки твій МЕРТВИЙ Кирил класний і добрий...- агресія Свята мене шокувала все більше і більше, а те як він з акцентував увагу на тому, що Кирил... мертвий, мене просто вибило з колії... Та як? Як він сміє взагалі промовляти його ім'я? 
- Не смій..- промовляю шепотом..
Хлопець тільки ширше посміхається, допиває вино із свого бокалу, і знову говорить:
- Що не смій? Твій любий Кирил давно мертвий... Його нема! Може вже досить жити минулим? 
Не витримую.. Це вже перейшло всі дозволені межі... Краще б ми одразу поїхали у той клятий гуртожиток, і нічого б подібного не сталося.. Чому він поводиться, як останній покидьок? Чому він хоче зробити мені настільки боляче? Я цього не розумію, та й розуміти не хочу... Він випив, просто забагато випив, тому і проводиться так... Треба заспокоїтись... Вдих. Видих.
- Свят, будь ласка, давай ми просто викличемо таксі і поїдемо назад у гуртожиток... Поговоримо завтра - намагаюсь як найшвидше закінчити цей вечір, поки все не зайшло куди дальше... Проте здається, все і так зайшло занадто далеко... 
- Я хочу поговорити зараз! - наполягає той на своєму, знову п'ючи із свого бокалу... Та скільки ж можна?? 
- Гаразд! Але за умови, якщо ти прямо зараз припиниш пити...- не відступаю і від свого..
- Окей) - посміхається той, допиває решту вина і додає- Все! Тепер не буду!
- І про що ти хочеш говорити?? - питаю перша, зручно вмощуючись на стільці, бо щось мені підказує, що розмова буде довгою.. Головне, щоб він більше не пив..
- Про нас! - сказав, як відрізав..
- Ти про що?? Ніяких НАС не існує..- кажу так само впевнено, як і він, але чомусь відчуваю тривогу... Чомусь здається, що я сама собі говорю не правду? Але чому? Це ж правда, НАС немає.. Чи..??
- А я впевнений в іншому... Ти явно щось відчуваєш до мене, але через свого любого Кирила закриваєш на це очі...
- Ти занадто самовпевнений..- намагаюсь не втрачати контроль, але чим більше він згадує про Кирила,тим важче мені тримати себе у руках..
- Злато, може годі? Забудь уже свого Кирила, він М-Е-Р-Т-В-И-Й...- знову промовляє одні й ті самі слова, які ріжуть мене та моє серце... Хочеться заплакати, але тримаюсь, як можу..
- Мовчиш?? Нема що сказати?? - п'яно посміхаючись Свят не замовкає..
- Є..- відповідаю я, піднімаюсь, підходжу до хлопця, б'ю гучного ляпаса і додаю - Ненавиджу тебе..
Швидко біжу до виходу, проте встигаю почути:
- Навзаєм))

Якщо ця історія вам подобається, то не забувайте про зірочку ✨, мені буде дуже приємно 🥰 ну а вам не важко 🤗