Глава 20

- Ти ще довго??- знову чую голос Свята..Та що ж він такий нетерплячий? 
- Йду..- відповідаю малослівно, наносячи свої улюблені парфуми..
Виходжу із ванної і здається трохи шокую хлопця своїм виглядом.. Ну так, для Кирила я завжди одягаюсь як найкраще... Хоча про пальто я також не забула, тому не замерзну..
- Ну як тобі? - починаю його трохи дражнити..
- Еммм..гарно..- відповідає він, не відводячи від мене очей...
***
Свят:
Чорт забирай наскільки ж вона приваблива...  Шкода тільки, що так вбрана не для мене.. Дуже шкода... Вона неймовірно красива.. Давно, чи ні, навіть ніколи, я не бачив настільки гарних дівчат, та ще й з таким поганим характером.. "Пощастило" ж мені.. 
- Ти в цьому хочеш їхати? - питаю, уважно обливляючись з ніг до голови, а тоді додаю - Не змерзнеш? 
- Ні..- малослівно відповідає та - То ми їдемо, чи мені викликати таксі? 
- Їдемо..- киваю їй у знак згоди...
- Прошу..- відчиняючи двері автомобіля, промовляю до своєї супутниці..
- Дякую) - відповідає, навіть не поглянувши на мене.. Хмм..окей, хай буде так.. 
Насамперед питаю точну дорогу..Емм..не побоюсь цього слова - цвинтаря, і тоді вирушаю.. Весь час Злата мовчить вдивляючись у вікно. Та й я не подаю жодного звуку, хоча напруга явно відчувається.. Чи хіба для мене? 
- Ми приїхали..- нарешті видає свій охриплий? голос Лаванда.. Цікаво, про що ж вона думала? 
***
- Я піду сама..- кажу на останок і виходжу з машини... На щастя, Свят досі сидить там, навіть не думаючи йти за мною... За це я йому дуже вдячна..
Нарешті доходжу до могили свого любого Кирила, цілую його фотографію та присідаю поруч..
- Привіт милий! Як ти тут? Сумував? Я дуууже.. Ти напевно бачив, я сьогодні не сама приїхала, а з ...другом. Пам'ятаєш? Я розповідала тобі про нього.. Дещо із своїм характером, але він хороший... Захистив, ні, навіть врятував моє життя... Ти б точно йому подякував за це.. Правда? 
- Немає за що..- промовляє..Свят?? Я ж просила його сидіти на місці..
- Я ж просила тебе не йти за мною - повторюю свої думки у голос - Хіба так важко? 
- Важко..- відповідає той, стоячи на своєму місці..
- Тооо? Може ти підеш? Залишиш мене на одинці з Кирилом? 
- Авжеж.. Але спочатку дещо скажу..
- Що саме?? - питаю здивовано, в той самий момент помічаю, як погляд Свята опиняється на могилі...
- Чувак, можеш бути спокійним, я нагляну за нею..- промовляє тоді, і не сказавши більше ні слова прямує до своєї машини..
І що це було? Дозвольте запитати..Що він мав на увазі? "Я нагляну за нею" Хах, звучить, як жарт.. Хто він такий, щоб наглядати за мною?? Друг? Та навіть друзі собі не дозволяють такого! Чи можливо я перебільшую? 
-Емм..не звертай уваги, він...буває трохи дивним..- ніби виправдовуючись промовляю до Кирила..
- Гадаю, він просто пожартував.. Ти ж наглядаєш за мною, правда? - дивлюсь на його фото пускаючи скупу сльозинку...
- Кирил..- знову звертаюсь до нього..- Пам'ятаєш, ти подарував мені каблучку?? От, я ще й досі її ношу, і обіцяю тобі, що ніколи не зніму її..Обіцяю тобі... 
Ще напевно понад годину сиджу біля його могили, навіть не помітивши того, що на подвір'ї стемніло.. В той же час на мій телефон приходить смс від Свята: "Лавандо, вже пізно, пора їхати назад у гуртожиток.." 
- Справді, вже дуже пізно..Я ще прийду.. Солодких снів Кирил, люблю тебе:( 
- Вибач, що змусила тебе чекати - промовляю я, перед тим як сісти у авто.. Свят посміхається, відчиняє мені двері, і аж тоді сідає сам.. 
- Змерзла? - питає той у відповідь..
- Ні..- хитаю головою.. та отримую зовсім неочікуваний жест.. Хлопець бере мене за руку із словами:
- А руки тож холодні.. Та й ніс весь червоний...Не змерзла? Ну звичайно! На задньому сидінні є плед.. Візьмеш, чи самому дістати? 
- Мені не холодно..
- Я так і думав..- кивнувши головою сказав той, дістав плед та вкрив мене ним з ніг до голови...Тим самим скоротивши відстань між нами до мінімуму...Як же ж ніяково..Явно покриваюсь рум'янцем, і тут вже стає спекотно...Свят ніби помічає мою напругу, посміхається, швидко сідаючи на своє сидіння та завівши машину рушає.. 
- Ти голодна? - через деякий час запитує той зненацька...
- Ні - знову відмовляю, хоча насправді готова з'їсти навіть слона...Але й для Свята не хочеться спричиняти не зручностей...
Помічаю, як хлопець посміхається, ніби не помітно киває головою, а через кілька хвилин пригальмовує...Виходить із своєї машини, підходить до моєї сторони, відкриває двері і аж тоді промовляє:
- Можеш виходити:) 
- Тобто? Ми ж не біля гуртожитку...
- Нууу, я спочатку вирішив тебе нагодувати:) - з хитрою посмішкою промовляє той... Хах, а він милий))
Наша зупинка - ресторан... Дорогий, вишуканий, і такий, в якому я ще не була.. Від цієї краси, перехоплювало дух... Обожнюю гарні прикраси... Сідаємо за один із столиків, Свят, як справжній джентльмен допомагає мені сісти та кличе офіціанта... Відчуваю себе принцесою... Юнак бере наші замовлення, посміхається мені, та проводжає поглядом... Еммм...дивно якось..
- Я бачу, ти подобаєшся геть усім..- зненацька промовляє мій опонент
- Вибач, щоо? - здивовано запитую, адже й справді не розумію, що він мав на увазі..
- Ти справді не бачила, як на тебе дивився той офіціант? Як посміхався? - ніби обурено відповідає той... І здається, я чую нотки ревності у його голосі... Чи мені просто здається? 
- Ти ревнуєш? - з хитрою посмішкою на обличчі кажу свої думки у голос..
Помічаю, як Свят напружується, ковтає слину, а тоді пильно подивившись на мене, повторює хитру посмішку, промовляючи:
- Зовсім ні.. Просто стверджую факти..
- Емм..поясниш? 
- Залюбки... Сприймай це як хочеш, але ти до біса гарна)) - ошелешує мене своєю відповіддю хлопець, змушуючи моє обличчя покритись рум'янцем, а серце забитись у тисячу разів швидше... 
Я не могла промовити ні слова..Але в той момент, коли я наважилась промовити хоч слово, то наше замовлення приніс офіціант.. 
- А це вам невеличкий комплімент..- широко посміхаючись промовив той самий юнак, кладучи на стіл дуже миле тістечко ... Звичайно, я була дуже здивована..
- Я цього не замовляла..- дуже стараюсь бути ввічливою..і сподіваюсь у мене це виходить..
- Так..Це вам, від... мене..- шепотом промовив той..
- Я дуже вам вдячна)) Але навіщо? 
- Просто так)) Захотілось, побачити вашу посмішку..
Звичайно, після такого важко не посміхнутись... Вперше в житті мені трапився такий милий та доброзичливий офіціант... Але щойно я подивилась на Свята, моя посмішка зникла... І щось у середині сильно заболіло, навіть на секунду здалось, краще б я взагалі не посміхалась тому юнакові... Тільки один погляд зелених очей, знову повернув мене на землю.. Але й це був тільки початок..