Глава 19

- Хей.. Золотоволоско! Прокидайся давай! Пари за годину! - спросоння чую голос..Свята? 
Помалу розплющую очі, розуміючи те, що знаходимось ми зовсім не у гуртожитку, і це не наша кімната... Це кімната Свята... Чорт, я ж у його квартирі. Я у його ліжку. Я..у його..футболці? Стоп, що??? Футболці? Ще раз протираю очі, згадуючи події вчорашнього вечора... Ахх.. точно..яке полегшення... Я ж просто позичила його футболку, бо поруч не було моєї піжами... Ну так, тепер це все пояснює... Піднімаюсь із ліжка, одягаюсь та прямую на кухню, звідки дуже смачно пахне... Свят вміє готувати? Серйозно?? 
- Ооо..ну нарешті.. Спляча красуня вирішила порадувати нас, своєю присутністю?! - з посмішкою та легким обуренням промовляє хлопець, кладучи на тарілку, щойно зроблений омлет.. Ммм..виглядає смачно)) 
Сідаю за стіл, вдихаю ще раз цей божественний аромат, і аж тоді запитую:
- Кого нас?? 
А у відповідь - гавкіт?? У нього є собака? Божееееее, як же ж я обожнюю цуциків...  Майже одразу ж до моїх ніг прибіг чорненький песик, весело махаючи хвостиком... 
- І як же ж тебе звати? - погладивши це мило чудо, швидше запитую у Свята..
- Джек)) 
- Отож, Джек?! Який же ж ти гарний! - не стримуючи посмішки промовляю я, беручи його на руки... Він такий милий:)
- Гав))- Джек підтверджує мої слова, а Свят підходить забираючи його у мене із словами:
- Спочатку сніданок! Потім універ! Залиши пса у спокої..
- Зануда..- обурююсь я та швидко поснідавши вирушаю в універ..
- Хей, Лавандо, ти що образилась? - за кілька секунд наздоганяє мене хлопець..
- Ні..-  відповідаю малослівно:) 
- Я хотів сказати, що ти зможеш зустрітись із Джеком після пар:) Складеш компанію самотнім людям? - з посмішкою на обличчі питає Свят
- Хмм..я подумаю:) - також одразу не здаюся.. Нехай думає, що я образилась.. Ну а як інакше? Хіба можна просто так забирати від мене те крихітне, пухнасте чудо? 
    Пари. Нудні лекції. Викладачі з однаковими виразами обличчя, щось по типу "Як же ж мені набридла ця робота". Все монотонно і так як завжди... В такі моменти мене зігрівають і водночас розбивають спогади про Кирила.. Я часто дивлюсь на подаровану ним каблучку, згадуючи наш, і тільки наш прекрасний вечір:( Боюсь визнавати, але останнім часом, я набагато менше згадую про нього із сумом... Частіше спілкуюсь із Святом, який ні на секунду не дає мені засумувати, чи зануритись у свої думки.. І це..дивно.. 
- Які в тебе плани на цей вечір? - запитує у мене хлопець після закінчення всіх пар...
- Поспати:) - стомлено відповідаю я..
- Хороший план:) Але невже ти залишиш сьогодні Джека на самоті?
- Нуууу..в нього є ти..- з посмішкою промовляю я..
- Отже, не хочеш? - з хитрим виразом обличчя знову запитує Свят..
- Хочу.. Але не можу:)
- Чому? 
- Стомилась, хочу просто відпочити..- кажу щиру правду і додаю - Та й сьогодні ввечері маю декуди поїхати..
- І куди це? 
- Це вже не твоя справа:) - всеодно з посмішкою промовляю я.. 
- Лавандо??
- Що? 
- Ти ж не їдеш знову з Тимуром? - серйозним тоном питає хлопець..
- Ні..Я ж не настільки божевільна..
- Нуууу..я б з цим посперечався - ось тепер знову на його обличчі засяяла посмішка..
- Хей..це не смішно..- обурено відповідаю..
- Ні, Золотоволоско, не смішно.. Це було дуже по дурному.. А якби я не встиг? Боюсь навіть уявити! Інколи своєю гарненькою головою і думати треба...
- Ти сказав це таким тоном, що я навіть не знаю чи ображатися чи ні?!
- Гаразд, я жартую:) То все ж таки скажеш, куди ти їдеш? 
- Ні..
- Лавандо, скажи мені, щоб потім я міг тебе врятувати:) - насмішкувато промовив Свят..
- Я буду там у безпеці...- намагаюсь запевнити його у своїй правоті..
- Не повірю, поки не розкажеш..- не відступає від свого.. От причепа...
- Я їду до Кирила..- нарешті здаюсь..
- Зрозуміло..- якось сумно відповідає він, а потім додає - Тебе відвезти? 
- Не треба, я на таксі...
- Ну тим більше, я відвезу тебе! І це не питання! - серйозно каже Свят, відкриваючи перед ді мною двері "нашої" кімнати...
- Гаразд..якщо ти цього хочеш..- закотивши очі заходжу до кімнати, і одразу ж повертаю до ванної...
- Одягни щось тепле, на вулиці прохолодно..- з іншої кімнати долинає голос хлопця... Який він "турботливий", аж нудить.