Глава 16

"-Я маю йти..- цілуючи мене в маківку промовляє Кирил...
- Благаю..залишся..- жалібно дивлюсь йому у очі...
- Не можу... - шепотом відмовляє, а в моєму серці тим часом забивається гострий кілок... 
- Але ..ти потрібен мені... Я не можу без тебе..- говорю крізь сльози...
Його погляд ще й досі теплий, але я розумію, що він всеодно піде, він знову покине мене і залишить саму:( Ніжно проводить рукою по моєму обличчі, легко цілує у губи і наостанок промовляє:
- Ти в надійних руках... 
Зник. Він зник... Пішов.. Покинув. Знову покинув мене саму... "
- Кирил..Ніііі..- кричу, прокидаючись від жахливого сну... Стоп..Це сон? Знову сон? 
- Що сталось? - прибігає на мій крик і Свят. От чорт! Я його розбудила? 
- Вибач, якщо розбудила..- винувато дивлюсь на нього, ігноруючи питання..
- Я вже не спав.. Не парся... Так, що сталося? - зрештою не відступає від свого хлопець... 
- Нічого... Звичайний сон..
- Впевнена? Ти часто так робиш... Може все таки розкажеш? - ніяк не хоче відступати... От впертий! 
- Впевнена! - зненацька огризаюсь прямуючи до ванної, залишаючи Свята у повному шоці... Я не хотіла бути такою грубою, але ненавиджу коли лізуть туди, куди не просять:( 
***
Свят:
Чорт забирай, хто такий Кирил? Чому кожного разу я чую його ім'я? Точніше, чому я чую його тільки тоді коли вона прокидається? Чому вона завжди плаче? Що ж їй сниться таке? Чому я так її ревную? Занадто багато питань, які не мають відповідей... Ще й заперлась у тій своїй ванній і не виходить... Чорт, як же ж з нею важко..
- Лавандооо- через деякий час намагаюсь до неї достукатись.. - Ти ще довго там? Нам треба поговорити...
Але у відповідь - тиша..
- Злато, може досить там сидіти? Виходь! 
У відповідь - знову тиша...
- Чорт забирай, виходь уже! Це не смішно! - якось стає не по собі..
Тиша..
- Золотоволоско? - даю останнє запитання і вже хочу вибивати двері, як розумію, що вони відчинені... 
Заходжу до ванної і не бачу нікого.. Стоп, і куди вона ділася? Встигла втекти? Я ж тільки на секунду відійшов переодягнутись... От лисиця, втекла зрештою... Ну нічого, знайду я тебе Злато, знайду:) 
***
На моє щастя я встигла втекти від зайвих допитів Свята... От чому всім так цікаво лізти у моє особисте життя? Воно ж у мене не те, що цікаве, а взагалі - жалюгідне... 
Як і завжди пари тягнуться пекельно довго... Здається навіть занадто довго, та все ж таки закінчуються... Скажу вам так, відчуття свободи - прекрасне..
- Куди так поспішаєш красуне? - ні звідки з'являється Тимур... Що я там казала про свободу?? Забули! 
- Туди, куди і всі... В гуртожиток! - намагаюсь бути не грубою...
- Тебе провести? - запитує хлопець
- Та знаєш, я ще дорогу поки не забула! А якщо таке станеться, то я обов'язково тебе покличу! - сподіваюсь, що до нього дійшло з першого разу...
- Може ввечері прогуляємось? - отже, не дійшло.. Шкода, я думала він розумніший... 
- Тимур, ти тупий чи як? Я вже казала тобі, не підходь до мене.. Що тут не ясно? - мій терпець увірвався
- Та годі, я все зрозумів... Вибач мені! Просто хотів виправити свої помилки! - ніби переконливо промовив він... Хоча Тимур і переконливість, це дві різні та не сумісні речі... 
- Я вибачаю! Але всеодно, краще не підходь! 
- Будь ласка Злато, я справді хочу виправитись... Ти для мене дорога, як подруга... Дай мені другий шанс! - жалібно дивлячись на мене говорить хлопець... А я стою з відкритим ротом не вірячи власних вухам... Хлопці міняються чи що? Один запропонував стати друзями, тепер інший... Якось дивно, але здається Тимур говорить правду... Хоча вірити йому, мені хочеться найменше... Але якщо я дала другий шанс Святу, то чому б не дати його і Тимуру? 
- Еммм... Якщо ти справді говориш це щиро, то ок) зустрінемось ввечері! - зрештою погоджуюсь на його пропозицію... Сподіваюсь, я не помилилась! 
***
Свят:
Де ж ця Злата ходить? Не дівчина, а справжня катастрофа! 
- Оо, ти вже тут?! - промовка про вовка, з'явилась Золотоволоска...
- Я ж не ти, що тиняюсь бозна де..- вдаю, що образився... Друзі ж так роблять? Чи я перегинаю палицю? 
- Ой, та годі тобі...- відмахується від моїх слів і знову прямує до ванної... Там медом намазано, чи що? 
- Ти поговорити не хочеш? - кричу у слід, коли вона закриває двері...
- Якщо про сьогоднішній ранок, то ні, не хочу! - кричить у відповідь...
Буквально пару хвилин і вона нарешті вийшла...в сукні? Стоп, куди це вона так зібралася? Не повірю, якщо для мене одягнулася! 
- І куди ти така..- зміряю її поглядом і навмисно роблю паузу, щоб не наговорити дурниць, які кояться в моїй голові...вона прекрасна.. найгарніша дівчина, яку я коли небудь зустрічав - зібралася?? 
- Їду прогулятись з Тимуром! - наносячи на свої пухкі та спокусливі губи помаду, відповідає вона... Чекайте, мені почулося? Гуляти? З Тимуром? В таку годину? З Тимуром? Мою Лаванду замінили прибульці чи що? 
- Ти жартуєш? Після всього, що він робив, ти хочеш з ним прогулятись? - видаю на повному серйозі..
- А що тут такого? Людям потрібно давати другий шанс...- занадто спокійно сказала Злата, тим самим вибісивши мене...
- Ну знаєш нічого! Взагалі нічого! Просто ти йдеш гуляти з тим, в кого в голові бозна що! І бозна куди він може тебе завести! - все це, майже прокрикую...
- Годі! Не лізь куди не треба! Це моє життя і роблю, що хочу! Взагалі, яке тобі діло? - кричить у відповідь і вона..
- Переживаю я за тебе, дурепо! Чуєш? - кричу ще голосніше...
- Не треба ...- тихо промовляє вона і зникає за дверима кімнати...
Чорт! Я перегнув! 
***
Дістало! Мене все дістало! Цей гуртожиток, кімната! Свят! Блін, чому він лізе куди не треба? Хіба я його прошу про це? Переживає? Серйозно? Яке йому діло з ким і куди я йду? Він, як друг переходить всі дозволені межі! А кричати на мене - було його помилкою! Я ненавиджу цей світ та людей, що у ньому живуть.... 
"Чекаю на вулиці!" Приходить смс від Тимура... Заспокоююсь, видаю та з натягнутою посмішкою прямую до виходу....