Глава 15

- Д-д-друзями? - заікаючись питаю я, поволі відходячи від шоку... Але чому? Чому мій голос тремтить? Він ж просто запропонував стати друзями...звичайними друзями і нічого більше...просто друзями... Хах..та це ж прекрасно... Чудово! Я хочу з ним дружити! Не сваритись! Не ненавидіти! Просто дружити! 
- Так.. Друзями! Круто! Я тільки за!! - намагаючись посміхнутись відповідаю я, не дочекавшись його реакції.... Знову дивлюсь у зелені очі і.... здається моя відповідь його...не те щоб засмутила... Ніби він радий це чути, але щось не так... Якось не так він на це реагує... Хоча... Що тут дивного? Я також реагую не так!!! Я б мала відчувати неабияке полегшення.... Радість... Просто кричати від щастя, адже все що трапилось і справді було звичайною помилкою, а мої думки - ілюзією... Ііі найголовніше -  я не зрадила свою любов до Кирила... Проте...все не так..не так... Я відчуваю... спустошення і гучне серцебиття... Мене розірвали, але я й далі посміхаюсь.... Невже вдаю свою радість??? Ні. Ні. Ні... Я рада! Я справді рада! Ми просто друзі! Станемо хорошими друзями!!! Станемо... :( 
***
Свят:
Здається все йде за планом... Золотоволоска повірила моїм словам. Посміхається... Хоча навіть не уявляє, як мені було важко сказати всі ці слова.... Сподіваюсь, це буде того варте.... Все, що мені зараз треба - її дружба... Заслужити її довіру... Бути поруч, як друг... Принаймні, як друг... Адже вона не зможе підпустити мене ближче....  Та хай там як, це вже щось.. 
- Якщо ми все вирішили... То може повернемось до кімнати? - порушую нашу мовчанку... Не хочу, щоб вона тут змерзла...
- Так... Звичайно...- якось несміливо відповідає вона і розвертаючись прямує у бік нашої кімнати.... А я йду позаду... 
Відчиняю для неї двері, а вона натомість дарує мені свою милу посмішку.... 
- Може замовимо піцу? - знову запитую я... 
- Емммм... Давай...- і знову несміливо відповідає вона... Та що це з нею таке? Вона боїться мене? Чи соромиться? Я нічого не розумію! 
- Все добре? - намагаюсь дізнатись хоч щось, але у відповідь отримую майже нічого:
- Так...
Звучить якось не дуже добре... Та хай там як, йду замовляти піцу.... 
***
Чому ж я так хвилююсь? Що зі мною відбувається? Кожне слово для мене дається дуже, дуже важко, адже я починаю тремтіти, сама не розуміючи причини.... Хоча насправді його поведінка мені подобається... Він милий, коли не поводиться, як самозакоханий придурок... Нарешті він відклав телефон у бік... Піца замовлена, залишилось тільки зачекати.... І це погано, дуже погано! Про що нам говорити весь цей час? Чи просто помовчати? 
- То ж може ти нарешті розкажеш, що відбувається? - шокує своїм запитанням Свят... Що він має на увазі? 
- Ти про що? - запитую у відповідь
- Ти боїшся мене? - знову шокує
- Що? Яя? Боюся? 
- Саме так! Ти! Боїшся! Якщо ні, то поясни, що означає твоя поведінка? Я гадав, що після того, як ми станемо друзями...ти...не будеш такою...емм.. сором'язливою?? Чи наляканою? Скажи, я настільки тобі огидний, що мене треба боятись? - а це запитання заводить не просто у шок, а глибокі роздуми, які точно не приведуть до нічого хорошого... 
- Я не боюсь...просто... Після того...випадку....мені...ніяково..і..- затинаючись відповідаю я і ніби хочу сказати, ще багато, але він зупиняє мене:
- Гаразд... Давай просто забудемо про це... Я справді хочу стати твоїм другом... Просто довірся...
- Давай якось без цього..
- Без довіри?? - здивовано питає хлопець
- Так...без неї... Я не можу..- відчуваю, що мій голос охрип...
- Гаразд... Але я всеодно її заслужу!! - посміхаючись та підморгнувши промовив Свят..
- Хах..ну, ну:) - також посміхаюсь... 
***
Свят:
- Ось і піца..- промовляю я, забравши від кур'єра коробку з піцою...
- Мммм...пахне смачно...- вже втретє за цей час, вона дарує мені свою посмішку... Це вже хороший знак...
Приношу напої та кладу на стіл... І вона знову посміхається ... А до цього і звикнути можна:) Розповідаю їй свої найкращі жарти та цікаві історії з дитинства... А вона сміється, справді, щиро сміється... І це до біса приємно! Хочу завжди бачити її у такому стані... 
- В мене теж було буйне дитинство:) - починає свою розмову Злата..- Все завдяки батькові, він часто придумував різні ігри та способи мене розвеселити.... Він був найкращим..
- Був?? А де він зараз? - запитую у неї... Але краще б я цього не робив... Настрій дівчини змінився в той же момент... Її обличчя потемніло, а очі заблищали від стриманих сліз... Вона видихнула та все ж відповіла:
- Він...помер... аварія...
- Вибач..Лавандо, мені дуже шкода.. Я не хотів тебе засмутити... Якби знав, ніколи б не зачепив цієї теми...
- Нічого...все добре... Мені приємно згадувати батька, навіть якщо це трохи боляче... Тобі немає за що вибачатися..- шепотом промовляє вона, витирає сльозу і знову підводить на мене свій погляд...щирий...справжній... 
- Знаєш що?! А давай подивимось фільм? - пропоную я, щоб відволікти її від сумних думок...
- Давай:) Який? - запитує вона посміхаючись...
- Я за все, окрім "Титаніка":) - сміючись відповідаю... Адже й справді недолюблюю цей фільм... Занадто багато драми:) 
- Я теж... Вся ця любов не для мене..- серйозний тон неабияк мене здивував..
- Тоді комедія? 
- Угу:) - видає Злата взявши до рук ноут...який вона потім кладе на своє ліжко і сама вмощується на ньому...
Беру стілець та сідаю поруч, від чого вона тихо сміється...
- Що смішного? - здивовано запитую
- Я ніби не вампір, і не кусаюсь... Сідай на ліжко, на стільці не зручно щось дивитись...- шокує мене своєю відповіддю дівчина, але ще більше змушує радіти... Це добре:) 
Слухняно сідаю на ліжко та ввімкнувши фільм, намагаюсь не відволікатись та слідкувати за подіями... Хоча у присутності Злати, це дуже, дуже важко... За вікном сутеніло, вже досить пізно, а нам завтра на пари... То щойно я хотів сказати, що час закруглятись, як голова Золотоволоски опинилась на моєму плечі... Вона заснула, навіть не додивившись:) Я божеволію, коли вона опиняється настільки близько... Її губи, контури обличчя, пухнасті вії, волосся, яке завжди пахне лавандою... Все, геть усе зводить мене з розуму... Мені подобається кожен сантиметр її тіла, зовнішність та геть усе... В ній немає недоліків, окрім характеру звичайно.. Вона ідеальна... Наостанок вдихаю аромат її волосся, цілую у маківку та акуратно вкладаю на подушку... Забираю ноут та вкриваю ковдрою... Сильне бажання опинитись поруч, змушує зупинись на секунду та знову поглянути на цю дівчину... 
- Добраніч, моя Лавандо.-тихо шепочу і попри все, прямую до свого ліжка, хоча думки повністю захоплені нею...