Глава 14

Свят:
Три дні! Рівно три дні! А Золотоволоски ще й досі немає... Я поволі сходжу з розуму. Мені не вистачає її лавандового запаху, понурого обличчя, посмішки, тендітного силуету, який завжди знаходиться у цій кімнаті... Не вистачає голосу, не вистачає всього, що з нею пов'язане... Напевно тільки тепер я усвідомив слова Жені: "Зовсім скоро ти через ні їсти, ні спати не зможеш..." От не можу! НЕ МОЖУ! Я потребую її, як повітря! Як свій власний наркотик, через який буквально щодня значить дах, при цьому залишаючи неабияку насолоду... 
- Чувак! Ну що там? Помирилися? - запитує Женя, щойно розпочинається пара..
- Та яке там! Її ще немає! - відповідаю я, в той момент, як двері аудиторії відчиняються і за ними з'являється Злата... Моя Лаванда... Моя... А за нею рудоволоса Рита... 
- Ну що Свят! Тобі сьогодні щастить! - підбадьорює мене друг... 
- Я б так не сказав! - адже й справді не все так просто, як здається... 
Як і завжди вони сідають на свої місця... Рита безперестанку говорить, а Злата ніби уважно слухає... Хоча..може й уважно...  Неважливо..головне те, що вона зовсім не звертає на мене уваги... Все таки, все серйозніше ніж я думав... 
Дочекавшись закінчення пари я попрямував за Златою..А вона швидка:) Чи так вправно уникає мене? 
- Злато, чекай, нам треба поговорити! - намагаюсь хоч якось привернути її увагу...
Але вона ігнорує..
- Золотоволоско! 
У відповідь - знову ігнор..
- Лавандо! 
Нарешті зупинилась і не дивлячись на мене, промовила:
- Нам немає про що говорити! 
- А мені здається, що є! - наполягаю на своєму..
- Тобі просто здається! - і вона не відступає від свого... От вперте дівчисько!
- Злато, я можу все пояснити! 
- Не треба! Я не хочу! - відчуваю, що її голос...починає тремтіти?? Вона повертається і йде! Але не так швидко! Я не дам їй так просто втекти! Не цього разу! Але щойно я хотів зупинити її, як помітив поруч із нею Тимура... От лисий чорт! Казав, не підходь до неї! Що йому не ясно? 
***
Тільки но відірвалась від Свята, як на моєму шляху з'явився Тимур... Я не розумію, чому мені так "щастить" на цих хлопців? От що у словах"Я не хочу тебе бачити", "не підходь", "тобі краще піти", їм не зрозуміло? Чи вони просто прикидаються придурками? 
- Злато, радий тебе бачити! - огидно посміхнувшись промовив хлопець..
- Угу..- обурено відповідаю я...
- Що з настроєм? Без мене сумуєш?! Правда?! 
- Хах, не лести собі! - відповідаю йому..
- Кицю, не проти сьогодні погуляти? - запитує він, ні на що не звертаючи уваги...
- Проти..- мала би сказати я, але натомість тут опинився Свят...І сам заперечив за мене... От що за..? Я не маю права навіть на слова? 
- А ти що, за неї вирішуєш? - обурюється вже і Тимур... - Злато? - привертає свою увагу до мене..
- Я сказав, нікуди вона не йде! - знову відповів за мене Свят, взявши мене за руку... Так. Мені це починає набридати? Я вам, що лялька? 
Відриваюсь від його рук та б'ю ляпаса із словами:
- Не смій мене чіпати! 
- Зрозумів?! Ходімо кицю! - насолоджуючись тріумфом промовив Тимур і собі дозволив взяти мене за руку... От чорт забирай! Ви всі подуріли! 
Відриваюсь і від нього та б'ю ще одного ляпаса... Хах, сьогодні рекорд по безплатних ляпасах...
- Я сказала не чіпати мене! Як же ж ви мені набридли! Дайте нарешті спокій! Просто відчепіться від мене! - останні слова майже прокрикую і аж тоді поспішаю до зали на наступну пару... Не хочу бачити жодного із них! Хочу особистого простору! Простору без хлопців! 
***
Свят:
Ух і характер у цієї психопатки! Ну ясно, чому до неї так липнуть всі хлопці! Але хай хоч один підійде - розіб'ю його обличчя... Так, як обличчя Тимура! Але й важка її рука, щока навіть трохи болить! Та хай там, що я всеодно знайду спосіб з нею помиритися! Знайду спосіб поговорити чи навіть знову доторкнутися! Знайду спосіб, чого б це мені не коштувало! 
- Оо, що з лицем? Невже твоя Золотоволоска розізлилася!?? - промовляє Женя, щойно я з'являюся в аудиторії....
- Розізлилася не те слово! - підтверджую слова друга... Ну а що приховувати, якщо це правда? 
- Але я так просто не здамся! - додаю останні слова, перед тим як викладач заходить до зали...
- І правильно! - підтримує Женя...
І здається, я вже придумав детальний план із завойовкою цієї Лаванди... Вона буде моєю! Тільки моєю! 
***
Зараз бажання тільки одне - щоб ці пари закінчились і я зникла.. Але напевно другий варіант неможливий! Та хай там що, цей світ збожеволів! Свят з Тимуром найнабридливіші хлопці, яких я коли небудь бачила... От якби тут був Кирил:( Він би точно не дав мене образити... Був би зі мною...
- Все добре? - тихо запитує Рита, побачивши мій "дивний" стан...
- Так..- так само шепочу... 
- Впевнена? Ти якась бліда?! Точно не треба допомогти? - знову питає вона...
- Та ні, голова трохи болить...та й все... Але дякую, що спитала ..- на ходу вигадую, адже не хочу розповісти зайвого... Хай там що, я не можу довіряти всім і кожному...От просто не можу...
- Гаразд)) - посміхаючись закінчує подруга... Добре, що хоч повірила! З мене гарна акторка...
*** 
Ух.. нарешті пари закінчились... Я виснажена...проте більше морально.. Все, що мені зараз хочеться, як найшвидше дістатись своєї кімнати, лягти у ліжко, заснути та забути про сьогоднішній день.... Але здається навіть цього мені не можна, і як завжди моя доля все вирішує за мене! 
- Може ми все таки поговоримо? - дивлячись проникливим поглядом, питає Свят... Я не розумію! Йому було мало одного ляпаса?! Ну нічого, я можу подарувати ще один... 
У відповідь - ігнорую, поки спокійно тримаюсь, але якщо так піде і надалі я точно зірвусь.... 
- Лавандо...- знову шепоче він, подає свою руку, але різко забирає, щойно я зупиняю на ньому свій погляд. Гаразд, і на цьому дякую! Правильно! Чіпати мене не треба!! 
- Будь ласка...- не припиняє благати хлопець...
- Про що? Свят? Про що ти хочеш говорити?? - на мій подив, зриваюсь і я... Дивлюсь у зелені очі, шукаю відповіді і якщо чесно....вона шокує мене... Шокує настільки, що я забуваю, як дихати... Він мовчить, але його очі говорять багато.... А найгірше - я не хочу цього бачити.... 
- Про поці...- відповідає він, але я одразу ж його перебиваю...
- Стоп! Не продовжуй! - на останньому слові зупиняюсь і я, відчуваючи великий комок у своєму горлі.... Відводжу погляд у сторону, намагаючись відновити дихання... От чорт..чому все так важко? Чому я не можу просто піти? Чому досі стою тут? Чому слухаю його? Чому хочу повірити? Все це не правильно! Все це дуже, дуже неправильно! Я не можу! 
- Золотоволоско, послухай..- не думаючи відступати від свого говорить Свят...
- Ні! Кажу ж, не треба! Це була звичайна помилка! Наша з тобою помилка! От і все! Не треба мені дорікати і щось пояснювати!!! - промовляю все це на одному диханні, ніби ось-ось воно має закінчитися, але щойно закінчую стає набагато легше... Та все ж, ще й досі щось не відпускає:( 
- Я так не думаю.... Але...хай йому грець!! Ми завжди ворогуємо, може пора стати друзями? - знову запитує хлопець...
- Що? - єдине, що змогла видавити в той момент... Шок сьогодні точно мене переслідує....