Глава 11

Кілька тижнів... Кілька тижнів я навчаюсь в університеті, живу у гуртожитку в одній кімнаті із Святом... На вихідних повертаючись додому, часто їду в гості до Кирила... Розповідаю про свої дні, про те, як я за ним сумую, і як його люблю... 
***
- Привіт..мій зеленоокий..Як ти тут? Сумував? - присідаючи біля могили запитую я... 
- Мама поїхала у справах у місто...мені було дужеее нудно і я прийшла до тебе... Сподіваюсь, ти радий мене бачити...- останні слова промовляю із шепотом.. відчуваю, як сльоза поволі котиться з моїх очей... 
- Знаєш... життя в універі важче ніж я думала... Ранні підйоми, ще й сусід справжній бовдур... Так..інколи з ним весело, а інколи він поводиться так дивно, що мені хочеться від нього втекти...-  щиро зізнаюсь коханому... Дивлюсь на його фотографію, і тоді з гіркою посмішкою додаю: 
- Але ти тільки не ревнуй... Я ж тебе знаю:) Свят мені навіть не друг... Звичайний сусід та одногрупник... Справжній причепа... Також зеленоокий, але твої очі набагато гарніші... - згадуючи погляди Кирила починаю гірко плакати... Мені так їх не вистачає... Не вистачає його сміху, голосу, його дотиків, цілунків, слів про любов до мене, не вистачає його запаху...не вистачає його:( 
Понад кілька годин сиджу біля могили Кирила... Розповідаю йому геть усе, навіть те, що першим прийде в голову... Я впевнена, він чує кожне моє слово і бачить кожну мою сльозу... Хмм, а хто ще ж як не я, буде складати йому компанію? Чи просто нагадувати про своє існування? 
- На жаль..я вже маю йти... Але ще обов'язково повернусь:) Люблю тебе Кирил:( Ну сумуй тут без мене... - промовляю останню фразу та повертаюсь додому....
Дорогою помічаю, як кур'єр виходить з мого дому... Дивно, я ніби нічого не замовляла!!? Можливо мама?? Хоча ми дуже рідко користуємось доставкою... 
- Мам, я повернулась..- прокрикую, щойно зайшовши у дім, а тоді додаю - Ти щось замовляла? 
- Ні..це тобі доню..- спокійно відповідає вона..
- Тобто? Я нічого не замовляла! Можливо вони помилились адресою? 
- Злат, тут наша адреса і вулиця, і дім також... Ще й підпис дивний: "Від твого сусіда.." Не знаєш, хто це може бути?- запитую у мене мама..а я й не знаю, що сказати... Це ж не міг прислати Свят, правда?! 
- Еммм... здається здогадуюсь...- відповідаю я, беручи до рук коробку та щойно хочу її відкрити, як у двері знову хтось подзвонив...
Залишаю коробку у мами, а сама біжу до дверей, за якими стоїть той самий кур'єр .. Він щось забув? 
- Я тут дещо забув...- відповідає на мої думки юнак - Це вам..- і простягає букет лаванди...
Тримаю у руках цей букет і хочу й справді провалитись крізь землю... Хто ж такий щедрий на дарунки? Ну ж не може це бути Свят... З чого б це? 
- Розпишіться будь ласка..- повертає мене із думок кур'єр.. мовчки киваю головою і підписую дивні папери і аж тоді повертаюсь додому... 
"Букет лаванди Лаванді:)" знаходжу такий конверт поміж квітів... Всі докази і справді приводять до Свята..
- Угу..то ж хто твій залицяльник? - запитує мама, побачивши у моїх руках букет... 
- Ма, якби ж я знала..- киваю плечима - Що там в коробці? 
- А ти відкрий і побачиш... - посміхнувшись промовляє моя опонентка...
Видихаю та із помітним хвилюванням відкриваю коробку... Цукерки?? Шоколад??? Серйозно??? Кур'єр приніс солодощі??? Тепер я взагалі нічого не розумію... Так, звичайно я великий любитель та поціновувач солодкого, але кому ж прийшов така ідея в голову? Я ж нікому не розповідала про свою солодку натуру... На дні коробки помічаю ще одну записку:
"Довго думав, як підняти тобі настрій.... Ти там тільки нічого собі не подумай, просто не люблю похмурих людей... Гадаю ти любиш солодке?! І сподіваюсь букет також тобі сподобався.. Ну і цей, Золотоволоско, посміхнись хоч один разок:) "
                          P.S: Твій зеленоокий сусід
Стою відкривши рота і напевно тільки тепер розумію, що все ж таки це від Свята.... Відколи це він став таким добрим? "Посміхнись ", "Не люблю похмурих ", "Любиш солодке.." А він я бачу любить докопуватись до людей? 
- Справжній сучасний Ромео..Я вражена..- промовляє мама відводячи мене від шокового стану...
- Еммм...- все що тільки вийшло сказати мені... Але дивна посмішка все ж засяяла на моєму обличчі... Попри все, мені приємно... справді приємно... Якщо він і надалі не буде проводити себе як придурок, гадаю ми зможемо стати навіть друзями...але не будемо спішити з висновками... 
- І як його звати? - знову запитує вона
- Свят..- відповідаю ніби пошепки, відчуваючи, що щоки покриваються рум'янцем....
- Тільки не забудь подякувати своєму Святу..
- Мам, він не мій! - починаю обурюватись не нажарт... МІЙ ТІЛЬКИ КИРИЛО...
***
Свят:
Сам не розумію, навіщо уткнув цю дурницю? От хто керував моїм мозком? Та все ж бачити Золотоволоску кілька тижнів похмурою набридло і самому... На мої жарти завжди огризається, на підколи ображається, щось питаю - погано, тільки коли розповідав про своє дитинство вона уважно слухала, ні на секунду не змінивши тему... В той момент я міг детально роздивитись небесний колір її гарних очей... Гадав, що це просто у неї характер такий... Звичайна стерва, яких мені доводилось зустрічати, або мажорка, якій все дозволено і нічого не подобається.... Але я помилився! Цей янгол не може бути аж таким демоном... Її посмішка, яка дуууже рідко з'являється - мила, очі - добрі, але сумні... І огризається вона точно не через свій характер...щось тут є ще, але що??? Цього я не знаю... Вона сумна, але які обставини змусили її страждати? Хочеться їй допомогти.. хочеться вивести із цього стану .. Але чому, чому мене так тягне до цього дівчиська? Ніби така як і всі... Хоча...брешу...із своєю родзинкою... Тай гарніша вона за всіх дівчат, яких я коли не будь зустрічав... Лаванда... Пахне лавандою... І якщо зараз, через свій "дарунок" я змусив хоч на секунду її посміхнутися - то скажу так, почуваюсь до біса приємно.
***
- Ну що там чувак із твоєю Золотоволоскою? - запитує у мене  Женя перед початком пари...
- Та ніяк...
- Невже досі похмура та холодна? Твої чари не подіяли? - насміхається із мене друг - Подарунок хоч сподобався? 
- Не знаю, не бачив її сьогодні...- відповідаю я, розуміючи що настрою геть немає...Як же ж одне дівча може впливати на настрій? Я скоро збожеволію...
- Ох брате, ти попав? Скоро ні спати, ні їсти без неї не зможеш...
- Чого б це? - здивовано питаю я...
- Просто довірся моїм словам..- хитро посміхнувшись відповів друг, але я не встиг більше сказати ні слова... Адже до аудиторії зайшла ВОНА, разом із тією рудою...Ритою здається..
Як і завжди вони сідають разом... Золотоволоска з монотонним настроєм... Напевно їй це все не сподобалось? А може вона взагалі солодкого не їсть? Ну там різні дієти, і все таке... Але і тут я помилився! Буквально кілька хвилин і Злата повертає голову до мене, зосереджує свій погляд і посміхається... справді посміхається...дякуючи очима... Або мені просто здалося??? 
- Свят, радій! Твоя Злата розтанула! - підтверджує мої думки Женя, і аж від серця відлягло... Зрештою вона посміхнулася...посміхнулася для мене...