Кохання до покоївки як смерть
Глава 1. Будинок, де мовчать стіни
Особняк Родіона Крамаря стояв на узвишші, ніби навмисне відокремлений від міста. Його вікна вдень здавалися сліпими, а вночі — надто уважними. Тут усе мало бути ідеальним: мармурові сходи, тиша коридорів, дорогі килими, які поглинали кроки. Але саме тут, серед розкоші, найгучніше звучали таємниці.
Мар’яна Вишневська переступила поріг цього дому як покоївка — тінь без права на голос. Вона не знала, що цей дім стане для неї пасткою. Її найняли швидко, без зайвих питань. Родіон Крамар не дивився їй у вічі довго, але коли дивився — вона відчувала холод, змішаний з дивною зацікавленістю.
У будинку мешкали ще троє: його дружина Лариса Крамар — жінка з кам’яною усмішкою; пасинок Родіона — Станіслав Руденко, мовчазний і замкнений; та економка Елеонора Бражник — жінка, яка знала про дім більше, ніж самі стіни.
Першого ж вечора Мар’яна помітила: тут не прийнято ставити запитання. Тут прийнято мовчати.
Відредаговано: 23.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
