Розділ 5

Спільний сон

Я отямилася від того, що мені було і неймовірно спекотно і дуже затишно водночас. Ще не розплющивши очі, я відчула щось незвичне. Такого в мене ще не бувало ніколи в житті. Я спала в обіймах. Чоловічих обіймах! 

Відчула теплий подих на шиї, чоловіча рука лежала у мене на грудях і була дуже й дуже знайомою. Ох, Незрима Зірко, рука дуенде Джальжа! Її передбачливо пан Яквір змазав цілющою маззю і перемотав бинтом, щоб укус швидше загоївся.  

Зістрибувати з ліжка й репетувати «Як ви посміли мене обіймати?! Чому ви розпускаєте руки?!» я не наважилася. Глянула перед собою – і побачила Капріссу, яка спала поряд, тихо посопуючи уві сні. Далі за нею міцно спала принцеса Ольвіна, укрита окремою ковдрою. І я тоді зітхнула з полегшенням. 

Все було в рамках норм і традицій нашого королівства. Правда, те, що дуенде так нахабно стискав мої груди, мені не дуже подобалося. Ну, в смислі, відчуття подобалися: було хвилююче й приємно. Але сам факт викликав роздратування, і я почала закипати від гніву. 

У П’яти Королівствах і Королівстві Дуенде існувала традиція так званої спільної ночівлі мандрівників*. Це було звичне явище. Якщо ти вирушав у далеку путь чи з родиною, чи один, то на таких станціях, стоянках для диліжансів, були спеціальні готелі, які пропонували зупинитися на одну ніч. Але, як правило, подорожуючих було багато, а кімнат мало, часто не вистачало номерів, і тому транспортні служби ввели систему спільного спання, спільного сну. 

Адже коли люди довго їдуть в диліжансі, то вони теж сидять часто впритул одне до одного, навіть інколи дрімають на плечі в сусіда. Тоді близькість не несторожує, правда? І хтось мудрий придумав цю "дорожню" близькість перенести і в номери для ночівлі. 

Станційні служителі закупили в станційні номери великі й широкі ліжка, на яких могли розміститися до восьми людей**. Було запроваджено обов’язкові правила спільного сну, яких всі дотримувалися. Неприпустимі були жодні фривольні й пікантні ситуації, і це каралося накладанням штрафів або ув’язненням.

Крім того, всі до сну одягали спеціальний, магічно оброблений одяг, який видавався мандрівникам і який неможливо зняти комусь іншому. Ці магічні піжами мали приємні властивості: якщо було холодно – зігрівали, а в спеку дарували приємну прохолоду під час сну. А при спробі насильно зняти – паралізували нахабу, котрий намагався порушити закон, на кілька годин. 

Всі давно звикли до такого порядку, і в цьому були навіть деякі переваги. Випадкові подорожні у вечірні години, перед сном, лежачи на спільному ліжку, часто знайомилися одне з одним, вели цікаві бесіди, а потім зранку ставали майже друзями. На станційних ліжках укладалися торгові угоди, знайомилися майбутні подружжя, велися філософські бесіди і звучали вірші. Існували навіть народні вислови: «познайомилися уві сні», або угоду було «укладено після сну», а бо «зустрілися уві сні». 

Спільний сон, до речі, був однією з цікавих атракцій*** довгих мандрівок. Часто люди самотні, або такі, що любили поговорити, спеціально вирушали в далекі подорожі, сподіваючись наговоритися досхочу і завести знайомства саме під час спільного сну. Та й цілителі рекомендували такий вид відпочинку й оздоровлення тим, хто пережив депресію чи горе: це допомагало відчути себе не таким самотнім чи покинутим. 

І, звичайно, спільний сон всіх рівняв. Не було під час такої ночівлі герцога чи слуги – були люди, які просто спали на одному ліжку. Це теж надавало особливої атмосфери. Адже, як відомо, ми всі рівні перед Незримою Зіркою і уві сні.  

Саме тому я з полегшенням видихнула, побачивши і Капріссу, і принцесу Ольвіну поряд. Кучер, мабуть, спав у диліжансі, бо треба було слідкувати за кіньми. І я не боялася, що дуенде Джальж чіплятиметься до мене, бо була в піжамі мандрівника, наглухо застебнутому комбінезоні, який магічно захищав від будь-яких посягань на мою честь. Гм. Цікаво, а хто мене переодягнув? Сподіваюся, служниці на станції. Спеціальні слуги чи служниці часто допомагали вдягати цей одяг. 

Але от те, що дуенде Джальж так нахабно обняв мене – мені не сподобалося. Притиснувся своїм гарячим тілом, ще й за груди тримається, безсоромник!

Я ворухнулася, намагаючись випручатися з обіймів чоловіка й лягти трохи віддалік, щоб не відчувати його тіла. Зла, як фурія! Мало я його вкусила? Зараз знову, як гризну, мало не буде! 

Ліжко було широким, стандартним, розрахованим на вісьмох осіб. А нас тут було четверо – тобто, місця вистачало. 

Я ворухнулася, щоб виповзти з обіймів чоловіка, але рука дуенде раптом притисла мене ще міцніше, і він уві сні промовив: 

- Не хочу її віддавати. Не хочу... 

Я завмерла. Слухала спокійне дихання дуенде за спиною, лежала в його обіймах і думала. Про що говорить дуенде? І взагалі, що відбувається? 

І зі мною, і з цим жорстоким і нетерпимим чоловіком? У його голосі відчувалась і ніжність, і мука, неначе в нього забирали найдорожче, а він «не хотів віддавати». Невже це він говорить про мене? 

Моє серце вистрибувало з грудей. І чому мені так добре поряд з дуенде Джальжем? Звичайно, те, що ми цілувалися (він цілував мене, а я вирвалася, не забувайте!), зблизило нас. Я вже могла уявити, що він не тільки жорстокий і владний куратор, котрого всі бояться. Адже побачивши його щиру радість і захоплення морем (радів, як дитина!), турботу про мене (він і справді співчував мені, коли тримав мою ногу там, у цілителя Яквіра, я відчувала), зрозумівши, що він все-таки має якісь емоції, яким би цинічним і злим не видавався, я почала змінювати про нього свою думку.