Розділ 4

Напад мерроу

Невисокі скелі оточували бухточку з трьох сторін, море довгим язиком вклинилося в прибережну лінію і створило невелику, майже круглу водну частину, ідеальну для купання. Звідси із-за скель зовсім не було видно ні Капрісси зі слугою на пісочній платформі, ні того берега, з якого кинувся у море дуенде Джальж. 

Згадавши його, оголеного і красивого, як бога, я раптом перестала знімати з себе нижню сорочку. Бо сукню й черевички акуратно склала на розстелений рушник, а от чи купатися оголеною, тепер задумалася. В принципі, дуенде далеко, та й не думаю, що він опуститься до простолюдинських звичок підглядати за купанням голих дівчат. Але, зітхнувши, все-таки вирішила залишити сорочку. Потім зніму і вдягну сукню на голе тіло. Просто в сорочці почувалася більш впевнено і захищено. 

Я увійшла у воду і застогнала від насолоди – вода була тепла, ніжна, пестила гаряче тіло, змивала всі непотрібні думки, неприємні згадки, очищала і тіло, і душу... Я забула про все на світі. Насолоджувалася м’якими дотиками хвиль, вбирала в себе цілющу силу моря, яке здавалося мені м’яким муркотливим звіром, що тулився до мене, а я до нього... 

Добре наплававшись і нахлюпавшись, я лягла на воду і почала вдивлятись у синь неба, мені було добре й приємно, я на мить зовсім забула, хто я, де я, які маю проблеми, просто була дівчиною, яку гойдало на хвилях море... 

Раптом відчула, як щось цупке й шорстке ковзнуло по нозі. Неначе шкіра тернулася об обдерту цегляну поверхню. Я смикнулася перелякано, але нічого, що хотіла, не встигла зробити. Чіпкі й колючі пальці зімкнулися на щиколотці й хтось почав тягнути мене під воду. Я забилася, як сполохана  пташина, котру схопили за лапку, намагаючись вирватися, але сили були нерівні: морське чудовисько було вдвічі більше і набагато сильніше. 

Мерроу! Як я могла про них забути! І відпливла досить далеко від берега, хоча спочатку мала намір поплескатися лише при березі! 

- Рятуйте! – мій голос луною відбився від прибережних скель бухти, звичайно ж, не долетівши до вух Капрісси чи кучера Марріозо, бо мій крик захлинувся водою. Я ще раз смикнулася максимально сильно, копнувши мерроу, який ховався під водою, другою, вільною ногою. 

- Допоможіть! – закричала з усієї сили. 

Мерроу забулькотів незадоволено, але моєї ноги не випустив, смикнув ще сильніше – і я пішла під воду. 

Монстр був великий, сильний і весь покритий сірою, поплямованою брудними смугами лускою з численними старими подряпинами й рубцями. Червоний гачкуватий ніс і маленькі очиці, які блищали жагою крові з-під навислих пасем чи то зеленого волосся, чи пучків водоростей, дуже мене перелякали. Він махнув хвостом, смикнув мене ще сильніше, підтягнувши у воді мою ногу ближче до широкої зубатої пащеки, і уп’явся мені гострими, як голки, зубами в литку. Я закричала від жаху й болю, забувши, що знаходжуся під водою. І вода потрапила мені в рот, ніс, не даючи дихати і обіцяючи швидку смерть. У голові запаморочилася. Остання моя думка була про те, що я так і не дізналася, який насправді дуенде Джальж, добрий чи злий? 

- Ну ж бо! – сильна шорстка долоня з усієї сили вдарила мене по щоці. – Оживай! Чорт, Шартак мене вб’є! Давай, дівчинко, давай, ще не час помирати! – ще один ляпас по іншій щоці відкинув мою голову в інший бік.

Потім я відчула, як гарячі губи дуенде (це, звичайно ж, був він, я впізнала ненависний голос!) накривають мої і він вдихає в мене повітря. «Знову ці губи», - подумала я в’яло й моє тіло скрутило спазмами. Мене почало нудити водою, великою кількістю води.. Я закашлялась, відпльовуючись, солона вода з рота все не переставали вивергатися... 

Дуенде мовчав, притримував мене у сидячому положенні, а коли мене перестало тіпати від спазмів, набрав у долоню води (ми були поряд з лінією прибою, майже у воді) і почав омивати мені обличчя, водив по щоках пальцями, хлюпав на губи й витирав підборіддя... 

- Слава Непокірній Зірці, - промовив він тихо. – Отямилася, - в його голосі звучало полегшення. - Я мушу привезти тебе королю.

Я прийшла в себе, згадала мерроу, своє купання, і мене пронизала, наче блискавкою: дуенде ж оголений! І я! Я теж була майже без одягу – нижня сорочка, мокра, брудна, прилипла до тіла й всі мої принади були, як на долоні. Я обняла себе руками, прикриваючи груди, й прохрипіла. 

- Де мій одяг? 

Чоловік розсміявся, став на ноги і пішов до мого одягу, складеного недалеко. Я відвернулася, опустила очі, бо білизна його тіла сяйнула перед очима, змусивши мене, змерзлу від холоду й тремтячу від запізнілого переляку, одразу ж почервоніти. Мені на ноги впала моя сукня, і я схопилася за неї, як за рятівний якір, швиденько почала натягати на себе, не насмілюючись підняти погляд. Бачила лише босі ноги дуенде. 

- Ти хоча б мокру сорочку зняла, - почула я насмішкуватий голос над собою. 

Я мовчала, хотілося огризнутися й вилаяти цього зарозумілого типа, який, як-не-як, але врятував мені життя (вже вдруге!), тому кричати на нього було якось незручно. Та ще й бентежив мене своїм оголеним... е-е-е... торсом. Я все не наважувалася підняти очі на дуенде. Так сидячи на піску й натягнула на себе сукню й відчула себе впевненіше, схопилася на ноги, все ще відвертаючись від чоловіка. І тут же впала знову на пісок – від страшенного болю в нозі. 

- Куди ж ти стрибаєш, як кізочка, - глузливо промовив дуенде, - ти поранена. Мерроу добряче вкусив тебе. Скоро будемо в селищі, там є маги-цілителі, вони допоможуть...