Розділ 3

Поцілунок

Я не хотіла розповідати Капріссі всі обставини своєї появи тут, хоча розуміла, що, в принципі, вона рано чи пізно дізнається про мою страту і все інше. Тому просто знизала плечима: 

- Мене привіз сюди бургомістр Клептаса, пан Гібіскус. Не знаю, чому дуенде мене вибрав. Я ж сама не хотіла брати участь у цьому відборі. Навіть навпаки, ще не знаючи, чому мене сюди везуть, всіляко опиралася, - я задумалася, а потім закінчила. – Із задоволенням уникнула б цього королівського конкурсу, втекла б звідси, якби могла... 

Я подивилася з очікуванням на Капріссу, і вона заковтнула мій гачок. 

- Якщо ти так рішуче налаштована, я можу допомогти тобі! - вона аж засяяла. – Але із нашого палацу не втечеш. Навіть якщо й виберешся звідси й зможеш поїхати геть у якомусь диліжансі, то тебе швидко вирахують. Королівство маленьке, магічний полог покриває всю територію. Будь-який маг-пошуковець швидко знайте тебе, - Капрісса задумалася. – А от коли ми виїдемо за межі нашого королівства й будемо рухатися землями дуенде, то там буде велика можливість для втечі... 

- Так, - погодилась я, - ти маєш рацію. Землі дуенде величезні, там не так просто буде мене вирахувати. А після втечі я спробую приховати свою сутність. Замаскуюся і повернуся до Павперії! Треба тільки придбати відповідний артефакт...

Мене охопило завзяття. А чому б і ні? Втечу та й усе. Гніву дуенде страшилася, але й таких принижень та знущань, якими славилися дуенде, боюся, довго не витримаю. Хоча на душі шкребло колючками, бо я так і не зрозуміла, чого хоче від мене той дуенде. Як мені виплатити йому свій борг? Я вже була згодна, щоб він мене й у ліжко затягнув, аби не бути йому винною. Проте боялася, що не цього потрібно дуенде Джальжу, ох, не цього... 

Отже, потрібно негайно прямо й чітко спитати в нього, що йому потрібно і як я можу відпрацювати свої борги. А потім, виплативши все сповна – втекти! Тільки мене й бачитимуть! Ставати кандидаткою в наречені їхнього Сірого Короля я не збиралася.

Страшні плітки ходили про ставлення дуенде до жінок! І я все-таки мала підозру, що не для того, щоб я стала нареченою, везе мене дуенде Джальж у своє королівство. Якийсь інтуїтивний сполох не давав повірити в те, що лише в цьому королівському відборі вся причина. Джальжові потрібно було щось інше. Тому він і врятував мене від смерті на ешафоті, тому і прилаштував у групу дівчат-наречених, тому й везе тепер до столиці свого королівства. А от що саме? Для мене лишалося загадкою. 

Спитати про свій борг і про те, чого від мене очікує дуенде я вирішила сьогодні ж. Адже чим швидше оплачу його, тим краще! І буду просити відпустити мене. Навіть якщо він не погодиться, знатиму, що виплативши борг, зможу спокійно втікати дорогою до королівства дуенде, бо зробила все, що від мене вимагалося.

Отакі думки крутилися в моїй голові, коли я вдягала той одяг, котрий принесли мені слуги, прислані дворецькою Каллідою, коли ми з Капріссою обідали, розмовляючи про різні банальні речі. Точніше, розмовляла лише вона, розповідаючи про те, яка вона вродлива, багата, пробивна й уперта. Про те, що вона вкрай націлена на перемогу у королівському відборі дуенде. Я слухала у пів вуха. 

Нам не заборонили виходити з кімнати, тому я сказала Капріссі, яка по обіді вирішила подрімати, щоб жодна втома не торкалася її вродливого обличчя, що пройдуся королівським палацом, розгляну все навколо, бо ніколи тут не була. Капрісса тільки презирливо гмикнула.

Втекти з цього палацу і справді було неможливо, моя товаришка по кімнаті мала рацію – і над палацом, і над усією нашою країною лежав магічний полог, який, за потреби, допомагав відслідковувати жителів королівства. Та й яка дурна дівчина втікатиме у моїй ситуації від такого щедрого подарунку долі? Стати претенденткою в наречені короля самих дуенде?! Та ніхто б не втікав! Це я якась неправильна виявилася – хотіла додому, до бабусі й сестер, хотіла, щоб все стало так, як було, повернулися мої легкі й світлі дні безтурботного життя, коли я робила, що бажала, йшла, куди очі бачили, мріяла, про що хотілося...

Я побрела коридорами, розглядаючи пишні гобелени на стінах, картини в дорогих рамках, чудові скульптури у спеціальних нішах... У вікна палацу сяяло пообіднє сонце, кудись поспішали лакеї й покоївки, проходили поважні пани й панянки, і ніхто не звертав на мене уваги. Мій одяг був багатим і урочистим, і я не вибивалася із загальної картини королівської пишності. 

Потім я набралася сміливості і спитала в якоїсь дівчини-покоївки, де зупинився дуенде Джальж Фергард Кварц із клану Незгодних. Вона здивовано й перелякано подивилася на мене, але не висловила здивування, а чітко розповіла, куди потрібно йти, щоб дістатися його апартаментів. 

І от, я стояла перед дверима його  покоїв і мала намір постукати. Серце шалено гупало в грудях, я дуже його боялася, але все-таки пересилила себе й постукала. 

За дверима почувся нерозбірливий і якийсь далекий голос, наче дозволяли увійти. І я переступила поріг. 

У кімнаті було напівтемно, товсті гардини занавішували всі вікна. Очі ще не звикли до пітьми. Це була вітальня, а праворуч чорнів прямокутник відчинених дверей. Звідти чувся якийсь шурхіт. Я ступила кілька кроків і опинилася у тій кімнаті. Мабуть, то була спальня, бо в темній кімнаті мої очі, вже трохи призвичаєні до пітьми, побачили обриси ліжка, на якому хтось лежав. Дуенде спить? О такій порі? А я приперлася, може, розбудила його! Я вже хотіла рвонути зі спальні, втекти, поки він не зрозумів, що це я, і не розгнівався, що його будять в час відпочинку. Та раптом збоку відчинилися ще одні двері, звідти сяйнуло світло – і хтось став у дверях, було видно лише обриси чоловіка. Я впізнала високу фігуру дуенде Джальжа