Розділ 2

Ми їдемо у столицю Павперії

- Все, вона вже отямилася?! - нервовий і панічний чоловічий голос вдарив по вухах, що змусило мене зморщитися: я не любила гучних криків.

- Невже ви думаєте, що дівчина так просто пережила цей шалений стрес? - почула я спокійний голос бабусі, хоча за спокоєм вирував вихор стримуваних почуттів. Вона ледь стримувалася, щоб не гарикнути на бургомістра Гібіскуса. - Уявіть себе на її місці, вона ж іще дитина. І її майже стратили! Вбили ні за що! За злочин, котрий вона не скоювала!

- Притримайте язика, пані Еґреттіс! Уявляти вашого бургомістра на ешафоті під час страти - це державний злочин! Я ніколи не буду на її місці! - голос бургомістра дав півня.

- З яких це пір за припущення звинувачують у зраді? - бабуся не змінила тону в голосі, лише додала більше напору.

Вона ніколи не боялася людей при владі чи статках, розповідала колись, що у свій час відбоялася своє. - Ви б краще наказали провести справжнє розслідування! Злочинець ходить на свободі! Хоч би ще кого-небудь не вбив! Іда невинна, це було зрозуміло від самого початку, і ви дуже добре про це знаєте! - в кінці голос бабусі був схожим на лезо бритви: злий та гострий.

- Звідки дуенде її знає? - перевів мову бургомістр на інше. - Адже Джальж Фергард Кварц із клану Незгодних, куратор нашого королівства, лише позавчора приїхав до столиці П'ятого Кута. І де столиця - а де наше містечко!

- Не маю жодного уявлення! - відрізала бабуся, а потім ніжно промовила, звертаючись до мене, побачивши, що я розплющила очі. - Ідо, як ти, дівчинко?

- Зі мною все добре, - відповіла я, сідаючи на ліжку.

Ми перебували в незнайомій кімнаті, поряд стояв роздратований бургомістр Гібіскус. Побачивши, що я отямилася, швидко підійшов до дверей, відчинив їх вигукнув:

- Вона вже отямилася! Швидко приведіть її у нормальний вигляд, ми виїжджаємо до столиці через пів години!

- Дівчинці треба поїсти, - промовила бабуся, зупиняючи цією фразою бургомістра Гібіскуса, котрий вже виходив у коридор. - У неї зовсім не лишилося сил після всіх цих перипетій. Це по-перше, і по-друге - я поїду з вами!

- Навіщо? - спитав роздратовано бургомістр. Видно було, що він був злий, але й переляканий також. І я його розуміла: коли дуенде кричить при всіх мешканцях на бургомістра, хай і маленького містечка, перед натовпом - це неприємно й жахливо. Всі мешканці тоді відчувають незахищеність і страх, не лише мер. - Невже ви думаєте, що зможете викликати хоч краплю співчуття у дуенде? Не смішіть мене! Я сам відвезу її. І принесіть якусь їжу! - останнім реченням він визвірився на кількох слуг у коридорі.

- Я поїду з вами, і це не обговорюється! - відрізала бабуся.

Бургомістр, напевно, вже зрозумів, що краще погодитися, аніж псувати собі нерви суперечкою з пані Еґреттіс, тому лише шумно зітхнув, закотивши очі, й пішов геть, кинувши наостанок:
- Через пів години на вулиці чекатиме карета!

Якісь люди, напевно, слуги бургомістра (бо були ми, виявляється, в його маєтку, мене швидко доставили сюди після страти), принесли для мене одяг та їжу.

Бабуся вигнала їх геть із кімнати, категорично заявивши, що сама допоможе мені вдягтися. І поки я жадібно їла, бо й справді, була голодна, як вовк, вона строго випитувала в мене всі подробиці того, що ж відбулося в тому злощасному закинутому млині. Я все розповіла чесно, ковтаючи і запечену свинину, і свої сльози, які градом котилися по щоках.

- Ох, Ідарелло, зітхнула вона, - вислухавши мою невтішну історію. - Втрапила ти в халепу. Велику біду. Всі знають, що з дуенде не варто мати справи при жодних обставинах. Це страшні істоти. Твоє життя вже належить йому. В перший раз він врятував тебе від ганьби, а в другий - від смерті...

- Я знаю, - схлипнула я. - І розумію, що повинна повернути борг навіть зі сторицею. Тому прошу тебе, бабусю, не їдь до королівського палацу, не треба себе нервувати зайвий раз. Я все витримаю і зроблю все, що він мені накаже, той дуенде. Я повинна. А тобі не можна хвилюватися, адже Анталія і Моссіда ще неповнолітні. Хто за ними пригляне, якщо ти потрапиш у лікарню? - бабуся хотіла заперечити, але я твердо закінчила. - Я сама винна у всьому, що сталося. Допустила Гернія занадто близько до себе, дала привід вважати йому, що я легковажна особа, хоча це не так! Тепер сама мушу все це виправити! По-перше, я обов'язково дізнаюся, хто вбив хлопця, щоб наді мною не висіли всі ці звинувачення у вбивстві! А по-друге, заплачу дуенде ту ціну, яку він скаже! Ти ж розумієш, я це повинна зробити! Навіть якщо ціна буде надто високою, я не можу відмовитися...

Бабуся слухала мене спочатку з запереченням і недовірою в голосі, а потім кивнула головою, неначе щось вирішивши для себе.

- Ти маєш рацію, Ідарелло. Все, що надсилає нам у випробування Зірка, все для чогось потрібне. Раз таке трапилося у твоєму житті, то мусиш вийти з цієї складної ситуації достойно. Тим більше, думаю, що дуенде врятував тебе зовсім не для того, щоб убити самому! Ти потрібна йому жива. Я горджуся твоїми роздумами й рішеннями. Але бережи себе, моя дівчинко. З тих пір, як загинули ваші батьки, я взяла на себе велику відповідальність: виростити вас справжніми людьми. І я думаю, що ти не заплямуєш честі роду Еґреттіс, де б ти не була і що б не робила...

- Бабусю, я дуже люблю тебе, але під твоїм крилом ми з сестрами забули про те, що маємо власне життя і повинні вчитися жити самі. Не лише ти відповідальна за нас, ми теж відповідальні за самих себе! За своє життя. Дякую тобі за все, я виплутаюся й повернуся! Обіцяю!