Розділ 28 ❤️

 Прокидатися поруч дуже бентежно, я притискаюсь сильніше до його тіла, а він бувши в сні обіймає мене, від чого серце починає швидко та приємно битись.

На обличчі щира усмішка, вдихаю аромат його тіла та даю нам ще декілька хвилин спокою, адже вже світанок, а це значить пора йти. Я не наважилась почати розмову за весілля, у будь-якому випадку я згодна вийти за нього заміж.

— Я кохаю тебе, дуже сильно, – шепочу, а в очах з'являються сльози.

За ці дні я настільки прив'язалась до нього, що просто не зможу жити, якщо раптом нас розлучать. Подушечками пальців я легенько доторкаюсь до брів, проводжу вниз до губ на який зупиняюсь.

Дихати стає все важче, коли в думках спливають спогади нашого поцілунку. Мені знову хочеться відчути їх на смак, тож поки я не передумала, залишаю ніжний поцілунок на губах. Акуратно встаю та йду геть, потрібно приготувати сніданок, а тоді можна будити Леона.

Вийшовши з кімнати, мені одразу ж стало дуже ніяково, адже на мене з дивними усмішками дивились Батір та Лілан.

— Доброго ранку, – промовляю та стараюсь виглядати спокійно, так ніби нічого не трапилося. Так ніби я не спала всю ніч з чоловіком до весілля, по їхнім правилам нам розмовляти на одинці заборонено, не те щоб доторкнутись одне до одного.

— Доброго, – з усмішкою відповідає подруга, по її очах бачу як сильно вона прагне поставити безліч запитань, тільки от біля Батіра, вона не наважитися сказати хоча б щось.

Погляд Батіра спрямований на мене, у бурштинових очах читається несхвалення наших дій. Здається він також бажає сказати слово, тільки стримує себе.

— Таліє, надіюсь ви дотрималися традицій? Ви повинні бути невинними під час церемонії, – стальним тоном промовляє, а я вперше чую за якусь церемонію.

— Можеш не хвилюватися, – відповідаю та підходжу до столу.

Сніданок приготовлений на усіх, але їсти мені зовсім не хочеться, а от дізнатись що це за церемонія дуже сильно. Декілька хвилин я удавала що чимось дуже зайнята біля столу для приготування їжі, мені було ніяково починати розмову про церемонію біля Батіра.

Тож я терпляче чекала, поки у нього з'явиться невідкладна справа і він піде геть. Коли ж ми нарешті залишились на одиниці, Лілан сама підійшла до мене, на обличчі у неї була дивна усмішка, а щічки вже горіли від збентеження, я бачила як їй ніяково запитати, тільки от починати розмову сама не наважувалась.

— Що ти відчула? Ну коли він поцілував тебе, – прикриваючи рот рукою тихенько запитує, а у мене серце починає швидко битись від спогадів.

Я відчуваю як долоні стають вологими, як дивне приємне тремтіння охоплює моє тіло. Ох, я намагаюсь зібратися, щоб відповісти на таке просте запитати, тільки от від хвилювання не можу підібрати правильних слів.

— Це неймовірно, чарівно та бентежно. Все тіло охоплює тремтіння, в цей момент ти забуваєш за все, є тільки він, є тільки ви, – тихенько відповідаю та оглядаюсь ніби розповідаю страшну таємницю, а не власні почуття.

— Ох, як же я мрію також відчути подібне, – сумно промовляє, чим викликає у мене усмішку.

— Ну можливо твоє щастя зовсім поруч, потрібно тільки поглянути серцем, – з усмішкою відповідаю, від чого Лілан червоніє ще сильніше, я упевнена вона зрозуміла натяк.

— Краще розкажи що за церемонія? – нахиляючись тихенько запитую.

— Це не просто слова які ви промовляєте одне одному, це присяга на вічну правду та кохання між вами. Сама церемонія буде вночі, коли місяць буде на найвищій точці, а за декілька годин до цього буде підготовка нареченої та нареченого. – мрійливо розповіла Лілан, вона така мила коли заплющивши очі розповідає що не будь.

— І коли ж вона повинна відбутися? – схвильовано запитую, мені як найшвидше потрібно поговорити з Леоном.

— Якщо все піде добре, то ми зупинимось недалеко від узбережжя. У днях це через три дні не більше, – тихенько відповідає та переводить погляд мені за спину, я фізично відчуваю погляд синіх очей на собі.

Обернувшись я зустрічаюсь з поглядом грозового неба, який з цікавістю нас розгадає. У них я відчуваю любов, як же я боюсь побачити в них холод.

— Я піду гляну чи не прокинулася Неллі, – швидко промовляє Лілан та усміхнувшись швидко йде у кімнату. Леон підходить до мене від його погляду на шкірі з'являються мурашки.

— Я засмутився не побачивши тебе поряд. – нахиляючись до вушка промовляє, а у середині наче метелики літають.

— Попереду багато ще світанків разом, – тихенько кажу та відчуваю, як щічки вже червоніють від збентеження.