Розділ 25 ❤️

Губи досі горять від поцілунку, тіло тремтить мов в лихоманці, я намагаюся сказати щось в слід, але через сильне хвилювання, просто мовчки дивлюсь як він йде. 

Даю собі декілька хвилин для заспокоєння, але навіть простоявши деякий час на самоті я не можу прийти до себе. На обличчі щаслива усмішка, він також мене кохає. 

Мій Леон кохає мене, прикриваю рот рукою, щоб не закричати від радості, мені подарували найкращий момент мого життя. Який назавжди захований у моєму серці.

У будинку я знаходжу дівчинку за грою у ляльки. Вона така мила, що мені захотілося погратися з нею. Я давно такого не робила, тож сівши біля дівчинки я почала розглядати її ляльки, які дуже схожі на ті що були в Аріши. 

— Леді Неллі, дозволите мені погратись з вами? – з усмішкою запитую, на обличчі у дівчинки з'являється щира усмішка, вона згідно киває та подає мені найкрасивішу ляльку.

— Ти класивіса за всіх плинцес. – дивлячись на мене своїми чарівними очима відповідає Неллі. 

— Найкрасивіша тут ти. – відповідаю, від чого у дівчинки з'являється ще щасливіша усмішка. 

Час за грою пройшов дуже швидко, ми багато сміялися та розмовляли. Тільки пора готувати вечерю, адже зараз повернеться Леон з братом, я вірю в це, у них все добре. Тож вони будуть дуже голодними. 

— Леді, а допоможете мені з приготуванням вечері? – весело запитую, та складаю всі ляльки у плетений кошик. 

Дівчинка згідно киває та швидко біжить на кухню, я ледь встигаю за нею. 

Мені захотілося здивувати Леона та приготувати щось із нашої національної кухні. Я довго розглядала продукти які тут є, та порівнювала з тими які нам необхідні. Все що прийшло мені в голову так це вареники з грибами та картоплею. Молочних продуктів тут не було зовсім, тож будуть без сметанки. 

Неллі мила лисички (гриби), а я тим часом чистила картоплю. Надіюсь у мене вийде приготувати так смачно як готує моя мама. Я за нею дуже скучила, ось би я могла хоча б на хвилинку побачила її. Обійняти та відчути такий рідний запах, а ще я б сказала як сильно її люблю. 

Тісто було всюди, Неллі дуже сподобалось ним бавитись, а найбільше робити вареники. На дивно вона дуже старалась зробити красиво.

— Ці для татка. – показуючи пальчиком на свої вареники промовляє дівчинка, це викликає у мене щиру усмішку. 

Здається так як сьогодні, я не усміхалась давно. 

Ми тільки наклали на стіл, як двері відчинилися і у них я спочатку побачила Леона. Ледь стрималась, щоб не кинутись йому в обійми, та розумію що цього робити не варто, але коли ми будемо на одиниці я це одразу ж зроблю. 

Він заходить в будинок, а за ним Лілан. Ось її я не стримуюсь та обіймаю. Я ж думала ми більше не побачимось. Сильніше притискаю дівчину до себе, навіть не помічаючи що за нею одразу ж зайшов чоловік, якого я поки не знаю. 

— Талія познайомся, це Батір мій брат – з усмішкою промовляє Леон. 

Схиливши голову на бік, я легенько вклоняюсь Батіру, на його обличчі також з'являється усмішка. 

— Приємно нарешті познайомитись – в його голосі відчувалася доброта та спокій, а ще я помітила дивні погляди на Лілан. 

Вона також час від часу розглядала його, мені хотілося розпитати, але спершу вечеря. 

— Ми з Неллі приготували вечерю, тож запрошуємо за стіл. – з усмішкою промовляю та рукою вказую на стіл.

Неллі одразу ж біжить до Батіра та схопивши за руку, починає вести його до столу. Лілан також йде за ними, а ми залишаємось позаду, від чого моє серце починає дуже швидко битись. 

— Я більше не бажаю так довго не бачити твоїх очей. – від голосу над моїм вушком по тілу пробіглись мурашки, а на душі стало так добре. 

За столом всіх здивувала моя вечеря, виявляється вони ніколи не куштували такого, але на щастя їм сподобалось. Особливо Батіру, адже це вперше донечка для нього готувала. 

— У нас для тебе новини. – весело промовляє Леон, по черзі дивлячись то на Батіра то на Лілан. 

— Які ж? – з цікавістю запитую, хоча вже догадуюсь які. 

— Лілан та Батір, разом з маленькою принцесою Неллі тікають разом із нами. – це викликає у мене бурю позитивних емоцій. 

— Це ж прекрасно. Я дуже щаслива. – кажу та на секунду заплющую очі. Подумки прощаюся з мамою та обіцяю ніколи не забувати її. 

Повернувши я нарешті прийняла ванну, тільки її я приймала сама, адже вирішила я більше не леді якій повинні служити. Тож Лілан відтепер моя вірна подруга, хоча вона з перших хвилин такою була. 

У будинку дві кімнати, тож хлопці в одній, а ми дівчатка в іншій. 

Коли вони врятували коней був уже світанок, тож вони не стали повертатись, а натомість Лілан захотіла втекти з нами. Батір також прийняв таке ж рішення, мотивуючи це тим, що Леон його брат, але я з одного його погляду на Лілан зрозуміла, що це далеко не єдина причина.