Розділ 22 ❤️

Леон

Необхідно висунути її з голови, забути, стерти з пам'яті такі короткі, але прекрасні моменти разом. 

Коли побачив леді за столом, хоча бачив її багато разів, але саме тоді у душі щось змінилося. Вона змінилась, немов на мене дивилась інша людина. Знаю звучить дивно, але саме цей погляд звів мене з розуму. Примусив думати та мріяти про неможливе, про те що я маю хоча б шанс на її прихильність. 

— Зупинись Леоне, навіть якщо вона не щаслива з графом, то як ти зможеш завадити їхньому весіллю? – тихо запитує мій брат Батір. 

Тільки йому я зміг довірити страшну таємницю, він єдиний кому я довірю все. 

Погляд карих очей з цікавістю мене розглядають, хоч він мій рідний брат, та все ж ми з ним не схожі. Він брюнет з карими очима, у мене ж світліше волосся та сині очі. 

— Думаєш я не розумію цього. Тільки тут горить, полум'ям палає від думки що вона не бажає за графа – прикладаючи руку до грудей кажу, це схоже на божевілля, марево яке заполонило мій розум. 

— Леоне, вона просила тебе про допомогу? Ні. Тож забудь, а то граф тебе в живих не залишить. Те що він закриває всім роти, не значить що ніхто не знає про його жорстокість – я слухав брата, а перед очима була вона. Моя Талія. 

— Я на все готовий. Навіть якщо не попросить, а я дізнаюсь що він насмілився образити її, заставив сині мов море очі плакати, я знищу його. Життя на це покладу, але звільню її – без страху дивлюсь брату в очі. 

Він не встигає відповісти, адже до нас підходить Лілан. Надіюсь нічого не трапилось, моя дівчинка в порядку. Тільки як вона може бути в порядку біля такого монстра. 

Лілан киває, щоб я відійшов з нею в сторону. Її поведінка починає мене хвилювати. Відійшовши на безпечну відстань, дівчина передає мені листа та починає терпляче чекали, щоб я його прочитав.

 " Леоне, знаю мої слова можуть вас здивувати, чи навіть вразити, адже леді такого не пишуть. Тільки мені вже все — одно, я не хочу заміж за графа, не тоді як сині мов небо очі викрали моє серце. Я кохаю вас. Ви дали обітницю допомогти мені коли це буде потрібно, так от час настав. Я вирішила сьогодні вночі втекти, також потрібно врятувати наших коней, які Теодор пообіцяв убити на світанку. Якщо у вашому серці є хоч крапля любові до мене, то ви допоможете мені, адже без вас сенсу тікати я не бачу. 

 Ваша Т." 

Втретє поспіль перечитую написані нею слова, а серце все ніяк не може повірити нашому щастю. Вона кохає мене, так же горить до мене. Дивлюсь на Лілан яка з цікавістю мене розгадає, розумію що потрібно відповісти. Звісно я прийду по неї. Я б і так прийшов сьогодні, не міг би сидіти знаючи що це останній шанс забрати її. 

Даю дівчині записку, вона швидко ховає її. 

— Я повинна дещо зібрати для прикриття мого перебування тут. А ти придумай як врятувати коней – сказавши це дівчина швидко йде геть, а я направляюсь до брата. 

По очах він все розуміє, я бачу як змінюються його емоції, Батір переживає за мене. 

— Мені потрібна твоя допомога – тихо кажу та розповідаю все що зв'язане з кіньми. 

Батір декілька хвилин обдумає мої слова. Без нього я не справлюсь, хоча міг би, але тобі я б точно не зміг втекти з Талією. 

— Викрасти стільки коней це буде дуже важко. Добре що поряд є ліс, ми зможемо направити їх туди, але ти конюх та й знаєш, що вони повернуться сюди, у місце де виросли. Я можу затримати їх у лісі, тільки їх будуть шукати – роздумуючи промовляє брат. 

— Давай так. Береш свою кохану та тікаєш, ти знаєш куди. А я розберусь з кіньми. Надіюсь ви будете щасливі – Батір обіймає мене, в його обіймах стільки тепла та любові. Він єдиний хто у мене залишився. 

У Батіра є маленька донька, її матінка померла рік назад, тож він усвідомлює як це кохати. Мені шкода його та про нове одруження він й чути не бажає. 

До вечора я складав план як втекти. Ми ще поговорили з Лілан, що вона залишиться та допоможе з кіньми. Тікати з нами їй не варто, адже нас стратять як тільки упіймають, ну мене так точно. Тож за для її безпеки вона залишиться. 

Взявши Мортема, я востаннє поглянув на конюшню яка стала мені домом на декілька років. 

— Ми більше не повернемось сюди, друже – звертаюсь до лошати. По його погляду бачу, що кінь все прекрасно розуміє. 

Я вийшов не помітно для вартових, у думках зараз тільки вона та брат. Надіюсь у нього вийде бути не поміченим. 

За деякий час я вже стояв позаду конюшні, тут можна непомітно вийти. 

Побачивши її моє серце зупинилося. Прийшла. До мене прийшла. 

— Леді – хотів сказати більше, але вийшло тільки тихеньке "Леді" 

— Я так рада що ви тут – вона це так емоційно склала, що моє серце стиснулось та забилось дуже швидко. 

Талія обіймає мене, а я від шоку не наважуюсь зробити те ж саме. Серце кричить "давай обійми її", а розум настільки спантеличений що я продовжую мов дурник стояти. 

Як вам розділ від Леона? ❤️

Напишіть свою думку в коментарях, мені буде дуже приємно ❤️ ❤️ ❤️ ❤️ 

Ставте вподобання ❤️ ❤️ ❤️