Розділ 20 ❤️

— Нам необхідно поговорити — тихенько кажу заводячи за руку Лілан. 

Вона спантеличена моїми словами, адже я відірвала її від роботи, зсилаючись перед усіма на погане самопочуття. 

— Вам потрібний лікар? – стурбовано запитує. Ох, як би ж то лікар мав навички телепортації я б радо ними скористалась. 

— Ні. Я хочу утекти, сьогодні вночі. Тільки не одна. Знаю звучить надто заплутано, але мені необхідно, щоб ти вислухала мене – тримаючи дівчину за плечі серйозно промовляю, вона лиш киває на знак згоди та намагається усвідомити все що я тільки що сказала, але по переду у неї ще багато приголомшливої інформації. 

Ми сідаємо на ліжко, моє серце починає неймовірно швидко битись, хвилювання накриває з головою. Я намагаюся взяти себе в руки та почитати таку бентежну для мене розумову. Лілан продовжувала з цікавістю мене розглядати, чим викликала ще більше хвилювання. Тож, щоб хоча б якось відволіктися, я в'язала у руки свою стрічку та сконцентрувала погляд повністю на ній. 

— Насправді я не Талія, мене звати Тая. Я з іншого світу, точніше сказати з паралельної реальності. Моя бабуся колись змогла потрапити сюди, не в це місто звісно, але у схожу реальність. Так сталось що вона змогла повернутись, тільки я забула як. Так ось, коли я потрапила у ваш світ, це був день коли граф Вільгельм прийшов просити моєї руки, Дамрад погрожував мені що здасть у кріпосні якщо я не погоджуюсь на шлюб. Саме тому я й погодилась, тоді у мені горіла впевненість що я зможу повернутись. А того ж вечора я побачила того, хто назавжди викрав моє серце. Його очі розпалили дике полум'я у моїй душі, а голос дарував спокій. Я правда намагалась триматись якомога далі, тільки доля за ці декілька днів зводила нас разом. Тоді у старця я обміняла спогади, мені необхідно було дізнатися де та шкатулка яку так бажає знайти Теодор, тільки палатою за це стали мої спогади як повернутись звідси. Тож я тепер застрягла назавжди тут – поки розповідала по щічках потекли сльози, я хотіла розповісти тільки про Леона, а розкрила всю душу. 

— Тому ви так дивно поводились. Хто ж ваш коханий? Як мені тепер вас назвати? Леді Тая? – ошелешено запитує, а я не знаю як правильно себе називати. Точніше мені подобається власне ім'я, але поки цього всього не знає Леон, краще залишити все як є. 

— Леон. Я закохалася в Леона. В його прекрасні очі кольору неба. Тож поки він не знає хто я насправді, називай мене Талією – наважуюсь підняти на Лілан свій погляд, вона вражена моїми словами, тільки це все не кінець. 

— А він кохає вас? Саме тому ви вирішили тікати? – тихенько запитує, ми ризикуємо обговорюючи такі речі у домі графа Вільгельма, тільки варіантів де ще поговорити не має. 

— Моє серце надіється що у нього є хоча б крапля любові до мене. Так я зрозуміла що не зможу жити з чоловіком якого не кохаю, ще й з таким монстром як Теодор. Він б'є моїх коней, за кожний мій непослух будуть страждати коні, а найгірше якщо я не поверну шкатулку, то він уб'є їх всіх – голос тремтів поки я говорила, моє серце дуже сильно болить за бідолашних тварин. 

— Надіюсь леді Талія надійно заховала її? До речі де моя леді? – схвильовано запитує. 

— Так, знищила її, а зараз вона спить. Я б не змогла переміститися у її тіло, якби вона сама цього не хотіла. Поки я тут, вона мирно спить у моєму серці – прикладаю руку Лілан до власного серця, з очей дівчини потекли сльози.

— Їй було так важко після смерті матінки, я познайомилась з нею у будинку графа Дарського, тобто вашого тепер дядька Дамрада. Вона була такою замкнутою, завжди сумною. Бувало звісно вона сварилася з Дамрадом, але майже завжди сиділа у своїй кімнаті – тихо розповіла Лілан, я одразу ж обійняла її. 

— Так повернемось до плану. Часу у нас мало, а коли виберемось знайте у мене безліч запитань, на які ви дасте мені відповідь – відсторонившись промовляє дівчина, я дуже вдячна їй що вона не відвернулась від мене, та не придумала що я збожеволіла. 

— Необхідно передати листа Леону, а також випустити всіх коней, все це потрібно зробити у ночі – ледь чутно промовляю та спостерігаю як Лілан задумалась. 

— Передавати листа небезпечно, його можуть перехопити тобі нашому плану настане кінець – від її слів мені стало ще більше лячно. 

— Як тоді ми повідомимо Леона? – стурбовано запитую, без нього тікати не хочу. 

— Напишіть листа, а я скажу що забула важливу для вас річ. Передам йому листа та повернувсь до вас – я згідно киваю та приступаю до написання листа.