Розділ 19 ❤️

На сніданку графа також не було, тож я вирішила прогулятись по саду. Лілан мала невідкладні справи, а мені хотілося прогулятись та подумати що ж робити далі. Спогади Талії хвилювали мене, вона так щиро кохала Теодора, а він її просто використав. Схоже всі чутки про його жорстокість правдиві та не упереджені, як про це думала дівчина. 

Я все намагалась пригадати як потрапила у це місце, тільки нічого на думки не приходило. Ці спогади назавжди стерті з моєї пам'яті. 

Занурившись у думки я не помітила як підійшла до коней. Все – таки ці тварини прекрасні, один із них розглядав мене з цікавістю, і у мене знову виникало бажання погладити коня. 

Я оглянулась чи є поблизу конюх, тільки от його не було ніде видно. Заходити знову самій було дуже лячно та поки я вирішувала йти чи не йти, моєї руки хтось доторкнувся. Від несподіванки я мало не підскочила на місці, серце забилось дуже швидко та гучно, переді мною стояв лорд Вільгельм. Темні очі пропалювали своїм поглядом, я дивилась на нього й не знала що сказати. По хорошому потрібно було привітатись, але від переляку я просто стояла на місці. 

— Я не бажав вас налякати – не відриваючи погляду від моїх очей промовляє, я ж всіма силами намагаюсь взяти себе в руки та нарешті вийти із ступору. 

— Ви так тихо підійшли – не своїм голосом кажу та стараюсь зробити крок назад, тільки моє тіло зовсім мене не слухає.

— Це мав бути подарунок на заручини. Ви так емоційно відстоювали своїх коней, що я вирішив дати їм другий шанс – зробивши крок до мене, він скоротив відстань неприпустимо близько. Мені це геть не сподобалось, можливо колишня я знову б втратила розум, тільки я добре усвідомлюю хто переді мною. 

— Дякую – нарешті взявши себе в руки, сміливіше відповідаю. Нехай знає, що його чари на мене геть не діють. 

— За ці декілька років що ми не бачились ви дуже змінились – усміхаючись проявляє та намагається доторкнутись до мого волосся, тільки я не дозволяю цьому статись і швидко відходжу на декілька кроків назад. 

— Стала іншою людиною – сміливіше відповідаю, а тоді легенько вклонившись вирішую повернутись в будинок. 

Перед очима був Леон, мій Леон. Ох, як би я хотіла побачити його зараз, щоб очі кольору неба знову дивились як тоді в конюшні. Від спогадів про учорашній ранок, серце забилось неймовірно швидко, кінчики пальців почало приємно поколювати від хвилювання та збентеження. Він також щось відчуває я упевнена у цьому. 

Вже у своїй кімнаті я не змогла побути на одинці, адже до мене знову завітав Теодор, цікаво що ж йому потрібно від мене. Невже думає що я досі та наївна дівчинка, яка не бачила його намірів. 

— Ви щось забули? – дивлячись без краплі страху запитую. 

Замість відповіді граф за декілька секунд опиняється переді мною, в його погляді щось дуже сильно змінилось. У них горіло дике неконтрольоване полум'я, ось зараз мені стає лячно. Невже моя зухвалість його так розсердила? 

— Ви до кінця не побачили мій подарунок – сказавши це він хапає мене за руку, геть не ніжно, а дуже сильно боляче. 

Спроби вирватися тільки погіршували ситуацію, тож на пів шляху до конюшні я перестала чинили будь-який супротив. Як він сміє, так зі мною поводитися? Безчесний та безсоромний. 

Зайшовши у середину конюшні ми підійшли до одно стійла, у якому стояв білий мов сніг кінь. Я намагалась вирівняти дихання яке давно збилось та хоча б трішки заспокоїти своє серце, яке хотіло вирватись з грудей. 

Граф відпустив мою руку, очі темніші за ніч дивились на мене з цікавістю та дикою злістю. 

— Як вам кінь леді Талія? – стальним тоном запитує, від чого на тілі з'являються крижані мурашки. 

— Красивий – тремтячим голосом відповідаю та намагаюсь втриматись на ногах через хвилювання. 

— За кожний такий непослух, за кожне слово сказане без поваги я буду карати коней. Вас мила, я й пальцем не торкнусь, а ось ваші улюблені коні відчують всю мою лють – від його слів у середині все похололо, він справді чудовисько. От для чого він врятував коней. 

— То поранений кінь – гублюсь в страшних здогадках, невже він посмів дійсно вдарити коня. 

— За кожний непослух. Так ось, якщо ви надумали не віддати мені шкатулку, на ранок тут не буде жодного живого коня. А зараз відпочивайте, завтра у нас заручини – граф підходить та цілує мене в голову, а мені так й хочеться його тріснути. Він йде геть, а я продовжую дивитись на коней.

Мені необхідно втекти сьогодні, тільки коней також необхідно врятувати. Взявши себе в руки я йду на пошуки Лілан, тікати днем дуже небезпечно, а ось в ночі самий раз.