Розділ 18 ❤️

Після розмови я швидко заснула та знову поринула у спогади Талії. 

Серце заходиться від хвилювання, я  наважилась сама запросити Тео на розмову. Таємно передавши йому листа, у якому я вказала час та місце зустрічі, назавжди відрізала дорогу назад додому. 

Матінка таки не послухала мене та запросила лорда Байрона на вечерю. Звісно я створила протест та навіть не вийшла привітатися з чоловіком, щоб він одразу ж зрозумів мої наміри. Дамрадові матінка таки нічого не сказала, а просто завела про мого Тео розмову. 

" — Я чула ти не давно розмовляв з Графом Вільгельмом. Як він там проживає, ще не надумав одружуватися? – запитує матінка дядька, а тоді кидає на мене швидкий погляд. 

Моє серце стиснулось та здається зовсім не билось, поки я очікувала на слова Дамрада. Ох, лиш би сказав щось хороше, щоб думка матінки змінилася.

— Та все непогано в нього. А на рахунок одруження я не запитував. Тільки я вже від сьогодні шкодую ту бідну дівчину, якій випаде доля одружитись з таким монстром – від тону та образливих слів, мені стає боляче. 

Тео не такий. Він хороший та благородний. Янтарні очі просто не можуть навіть глянути зі злобою не те що вчинити. Вони просто його погано знають от і все, а я бачу його душу. Знаю що він прекрасний, адже в поганця я б точно не закохалася. 

— Дядечку я не вірю у те що чую. Він завжди здається привітним та добрим – встаю на захист коханого. 

— Моя маленька племіннице, ти ще зовсім юна, тож ще не бачиш лихого в людях. Давайте краще поговорімо про тебе. Як справи у вивченні вінконської мови? – переходить тему дядько, а я тільки хмурюсь. Я вже доросла дівчина та сама можу розібратися хто хороший, а хто ні. "

Від тої розмови минув місяць, та не пройшло й дня, щоб матінка не вмовляла мене викинути зі серця Тео. Тільки це не можливо, я готова забути всіх та не його. 

Сидячи під аркою кохання, я вже понад годину чекала на графа. Можливо він зайнятий тому запізнюється, а можливо він і не збирався приходити до мене. Ох, невже моє старання було марним, тільки я не покину спробу поговорити з Тео. 

За декілька хвилин я побачила такий коханий силует чоловіка. Ми не бачились багато часу, тож серце ледь не вистрибнуло з грудей. Долоні стали вологими від хвилювання, а тіло тремтіло мов у лихоманці. 

Погляд янтарних очей зупинився на моєму обличчі та з цікавістю мене розглядав. Моє дихання стало рваним та переривистим. Він підійшов надто близько, порушуючи всі правила етикету. Така близькість бентежила мене та вводила у сильний дурман від почуттів. 

— Леді, ви бажали мене бачити? – грубим голосом запитує, від чого на шкірі з'являються мурашки. 

— Так лорде Вільгельм – ледь чутно відповідаю, вся моя сміливість зникла коли коханий підійшов до мене так близько. 

— Причина повинна бути вагомою, раз ви пішли на такий крок – янтарні очі стали темними мов ніч, моє серце вже надто гучно билось, та я повинна була промовити для чого я його покликала. 

— Вагома. Я бажаю вийти за вас заміж – на одному подиху відповідаю та стараюсь не втратити свідомість через хвилювання. 

Погляд Тео розширюється, він явно не очікував такої відповіді від мене. Я й сама не очікувала що зможу наважитися, тільки вийти за іншого для мене рівноцінно смерті. 

— Таліє, якщо це невдалий жарт, то так більше ніколи не жартуєте – зробивши крок впритул до мене промовляє, а я забуваю як дихати в цей момент. 

— Ще тоді на балу ви вкрали моє серце, назавжди поселились в ньому. Я готова на все щоб бути з вами, тільки скажіть що у вашому серці є для мене місце – я не змогла стримати тремтіння в голосі, дивлячись у такі чарівні очі я покірно чекала на відповідь. 

Тео на декілька хвилин задумався над моїми словами, це були найдовші хвилини у всьому моєму житті. Я рахувала подумки кожну секунду, вловлювала кожний рух його тіла. 

— На все? Навіть якщо я попрошу дістати для мене одну дуже важливу для річ – на моєму обличчі від його слів з'являється щира усмішка, я готова не те що річ дістати, а й увесь світ подарувати. 

— Все що забажає ваше серце – кажу та за секунду моє серце ледь не вистрибує з грудей, адже Тео бере мене за руки. 

Це вперше коли мене торкається чоловік, мій коханий чоловік. Мурашки вже не те що з'являються по тілу, а танцюють танці на шкірі. 

Так я читала у романах, що відчуття неймовірні, але щоб настільки я й уявити собі цього не могла. Я ще більше упевнилась, що улюблений дядечко помилився на рахунок Тео. 

— Я попрошу вашої руки, в замін ви повинні знайти шкатулку вашого батька та віддати її мені – на секунду я вже готова була відштовхнути графа, обікрасти батька це занадто. Тільки не встигала я цього зробити як він нахилився до мене та ніжно поцілував у щічку. Я сильніше схопилася за нього руками, а то точно упала б. 

— Я також давно споглядаю за вами, ви мені дуже симпатичні. Запевняю вас люба Талія, я не вчиню стосовно вашого покійного батька нічого поганого. Невже ви могли подумати що я на таке здатний? – в очах майнуло розчарування, а моє серце стиснулось від болю. 

Дійсно, що ж це я так відреагувала. Радість від його слів накрила хвилею приємних почуттів. Я також йому подобаюсь, а батькові він явно не зашкодить. 

— Як тільки я знайду її та віддам вам, ви заберете мене? – з щирою усмішкою запитую, несила повірити власному щастю. 

— В той же день, я прийду просити вашої руки мила моя – ніжним солодким голосом промовляє, а я мов губка поглинаю кожне слова та погляд на мене, щоб закарбувати у пам'яті кожну проведену секунду разом. 

— Тоді я постараюсь зробити це дуже швидко, адже тепер кожний день розлуки буде для мене пеклом – дивлячись у янтарні очі промовляю, стримуючи бажання обійняти та вдихнути прекрасний аромат тіла, що завдяки легенькому вітру доноситься до мене.