Розділ 16 ❤️

Тіло тремтіло від хвилювання, серце здавалося вистрибне з грудей. Роблячи останні кроки до стійла з якої звучав його голос, я подумки старалась себе заспокоїти. Декілька секунд я дала собі, щоб помилуватися його голосом. Леон просив лоша поїсти та судячи зі слів які до мене доносились, коник вперто відмовлявся його слухати.

— Доброго ранку – тихо кажу та зустрічаюсь поглядом з блакитними мов небо очами. Серце забилось ще сильніше, коли я вловила ледь помітну коротку усмішку на його обличчі. Він також радий мене бачити. 

— І вам доброго ранку леді. Як ви себе почуваєте? – вставши з колін та склавши руки на перед запитує, а мені так хочеться, щоб він розмовляв зі мною по простому. 

— Завдяки вам чудово – усміхаючись відповідаю та підходжу ближче до лошати, а то така близькість починає туманити мій розум. Ох, якби ми могли розмовляти на рівних та відкрито, я б зрозуміла чи є у нас хоча б один маленький шанс на щастя. 

— Я нічого такого не зробив. Це ви врятували Макулу, за це я вам дуже вдячний та завжди допоможу – від його слів на душі стало дуже тепло, я перевела з лошатка погляд на Леона та знову тонула в блакитних очах. 

— Яке красиве ім'я ви вибрали – не своїм голосом кажу та відчуваю як мені не вистачає повітря. Така близькість бентежить та заворожує одночасно. 

Леон усміхається, від чого у середині мене з'являються метелики. Знову дивлюсь на лоша, а то я вже відчуваю як щічки горять від збентеження. 

Макула виглядав дещо іншим, точніше сказати просто був чистенький, тож я могла роздивитися його. 

На мордочці була велика біля пляма, вушка та решта мордочки коричневі. На спинці також забарвлення із різних плямок, найбільше білих та коричневих та де-не-де є ще чорні. Його карі оченята дивились з такою любов'ю на мене, що мені захотілося обміняти коника. 

— Його можна обійняти? – запитую та намагаюся зрозуміти як краще сісти біля коня, щоб йому було комфортно сидіти у мене на сукні. 

— Звісно, але ви зіпсуєте сукню. Вам дуже личить блакитний колір – від його слів серце забилось дуже швидко. 

Він зробив мені комплімент. Ох, чи просто вирішив здатися люб'язним та моєї реакції на його слова не змінити. Хоч які мав наміри Леон, його слова ощасливили мене у душі загорівся маленький вогник надії. 

— Сукня не така важлива річ – дивлячись на Леона кажу та проводжу погляд на Макулу. — Посидиш у мене на руках? – весело запитую лоша та сідаю з боку біля нього. 

Не пройшло й декілька секунд як Макула самотужки заліз передніми лапами мені на сукню та підставив морду так, щоб її гладили. Тож я не могла не послухати мого маленького друга та почала акуратно водити пальцями по шерсті. 

— Я декілька годин намагався подружитися з ним, а ви за декілька секунд знайшли спільну мову. Схоже Макула запам'ятав вас. У мене буде прохання, не могли б ви спробувати його нагодувати? – я усмішкою згідно киваю. Це я залюбки зроблю. 

Спочатку я годувала лоша яблучком, коли вони закінчились Леон приніс морквину яку Макула також дуже швидко з'їв та заснув у мене на колінах. Я ловила на собі погляд Леона, від якого ще більше починала тремтіти. Погляд блакитних очей змінився темним грозовим небом. 

— Ви щасливі з графом? – від його запитання я настільки розгубилася, що просто мовчки дивилась на нього, не уявляючи як правильно відповісти. Та схоже моє мовчання, Леон розцінив по іншому, у його погляді з'явилося хвилювання. 

— Вибачте я не мав права такого запитувати – сказавши це, він швидко виходить зі стійла, а за секунду з'являється Дамрад. Схоже він знову не в настрої та хоча б зараз я знаю причину його такої поведінки. 

— Знаєш скільки приємних слів висловив мені граф Вільгельм? З конюшні у дім, ти більше жодного кроку не ступиш без супроводу – здається він ледь стримувався, щоб не закричати на мене, а тоді повільно зітхнувши додав — Ходи, тебе хоче бачити Аріша – сказавши це він швидко пішов геть. 

Мені ж ще знадобилось декілька хвилин, щоб зняти з себе лоша та як би я не старалась це зробити, воно навіть крізь сон не хотіло мене відпускати, тож мені знадобилась допомога Леона. 

— Можете зняти його, тільки акуратно – гладячи лоша за вушком промовляю до Леона. Він згідно киває та швидко підходить до нас, від чого серце знову починає швидко битись. 

Леон нахиляється, щоб забрати лоша. Між нами залишається декілька сантиметрів, мені так хочеться доторкнутися до нього, я ледь стримую себе. Час здається зупинявся та крім нас нікого більше не існує. Я відчуваю його подих на собі, від чого тіло покривається мурашками. 

— Ви запитували чи щаслива я. Так от, я щаслива в цю секунду тут – ледь чутно промовляю, моє серце настільки гучно б'ється що своїх слів я майже не чула. 

Погляд грозового неба спускається до моїх губ, все тіло й так тремтіло від хвилювання, а зараз від його погляду я наче знову в лихоманці. 

У думках з'являється заборонене бажання, відчути які на смак його губи. Відчути аромат його тіла та потонути в міцних обіймах. 

Леон перший опановує себе та швидко відсторонившись бере Макулу на руки. До мене тільки доходить яку межу я тільки що перетнула, тож я швидко встаю та не оглянувши сукню тікаю геть. Щічки горять від сорому, а губи від погляду.

Як вам розділ ♡( ◡‿◡ )? Якщо сподобався ставте вподобання та оцінюйте зірочокою ❤️ ❤️ ❤️ ❤️