Розділ 15 ❤️

— Пам'ятайте повернути спогад не можливо – без емоційно сказавши це старець йде геть, повністю втративши цікавість до моєї персони. 

Стряхнувши сукню я направилася до виходу, де на мене покірно чекала моя вірна служниця Лілан. Здається я була надто довго, адже вже зовсім скоро світанок, а це значить ми не встигнемо повернутись не поміченими. 

—Надіюсь це того вартувало – про себе промовляє, ніби це не вона постійно про нього говорила, але її слова заставляють мене задуматися про те що я дізналася. 

Талія не причетна до смерті власної матінки, звісно ще багато чого необхідно пригадати та набагато приємніше знати, що ти не поселилася у тілі убивці. Тож хоча б це не буде більше хвилювати мене, а що до іншого то все ще більше заплуталось. 

Граф Вільгельм якимось чином причетний до смерті Вів'єн та до темних оборудок батька Талії. Тільки от докази були у шкатулці, напевно саме тому він прагне нею заволодіти. Та мене цікавить одне запитання, для чого він чекав декілька років. Дивно все це. 

Поки я обдумувала все, ми пройшли майже половину шляху, а сонечко вже почало освітлювати землю. Серце забилось дуже швидко, я перевела погляд на Лілан, яка також почала помітно хвилюватися. 

— Надіюсь нас не помітять – кажу та ми зупиняємося за декілька кроків від помістя. 

— Я піду перша, а ви ідіть за мною – тихо проявляє, я лиш згідно киваю та ми продовжуємо свій шлях. 

Тіло тремтить від страху поки ми повертаємося тією ж стежиною, за декілька метрів вже ходять вартові. Лиш один погляд у наш бік і ми попалися, всього лиш рух та на щастя ми спокійно проходимо повз них. 

Я не дихаю коли ми заходимо у будинок та швидко направлюсь у свою кімнату. Закривши двері я спиною притулилась до стіни та з жахом дещо пригадую. Навіть не так, я не змогла згадати як  я сюди потрапила та як вибиратись звідси. 

Руки тремтіли, а у середині з'явився ураган з емоцій. Я пам'ятаю перший день, свої відчуття що я знаю чому опинилась тут, але як саме це сталося ні. Ось тобі й плата за послугу Тая. 

Я не виберусь звідси, не зможу повернутись до дому. 

Ця думка остаточно виводить мене із рівноваги, я спускаюсь на землю та намагаюсь зрозуміти що мені робити далі. Вийди заміж за графа, чи спробувати своє щастя з Леоном, тільки я не впевнена що хоча б подобаюсь йому, не те щоб більше.

 Є ще третій варіант втекти якомога далі, але без грошей та статусу я довго не проживу.

Не переодягнувшись я прилягала на застрелене ліжко та одразу ж заснула. Мені снився прекрасний сон, а саме у ньому був Леон. 

—Леді, леді прокиньтесь – тихенько будить мене служниця, а мені так не хочеться прокидатись, щоб очі кольору неба продовжували дивились на мене з любов'ю. 

— Що сталось? – сонним голосом запитую та протираю очі руками. Голова вже почала боліти, я дуже сильно хочу спати

— Обід вже на столі. Граф чекає на вас – на її обличчі з'являється легенька усмішка. 

Лілан допомогла мені із сукнею та зачіскою, тож красивою я направилась у вітальню. Хоч я виглядала упевнено та страх у середині, що нас таки хтось помітив не давав мені спокійно дихати. 

За столом сидів граф, його очі дивилися на мене та розглядали мене із цікавістю. Невже він справді зробив щось бідолашній жінці? 

Слідуючи за стіл я ловила себе на дивній думці, що його погляд мене не лякає. Хоча мав би.

— Після обіду прийде лікар та одягне вас, а тоді ви зможете провідати кого бажаєте – холодним тоном промовляє, а у мене сонечко на душі з'являється. Стримую щасливу усмішку та уже уявляю як буду гладити лоша. 

— Дякую – тихенько кажу та починаю їсти. 

Більше ми не обмовились й словом, а за декілька хвилин після того як я повернулася у кімнату зайшов лікар. 

Оглянувши мене та знову зробивши дивні маніпуляції руками, він повідомив що зі мною все гаразд, тож я можу спокійно їхати. 

Тож не гаючи ні хвилинки такого дорогоцінного часу, ми швидко вирушили у дорогу. Благо ми живемо не далеко одне до одного, тож декілька хвилин на кареті і ось ми біля будинку Дамрада. 

Лілан попросилася не їхати, здається після того випадку, вона не бажає бачити мого дядька. Як би моя воля, я б теж його не бачила та я тут не для нього, тож її відсутність тільки мені на користь. 

Вартовий йшов за мною наче тінь та слава всім святим, залишився за межею конюшні, а я швиденько направилась туди. 

Серце готове вистрибнути від хвилювання, ще декілька секунд та я побачу такі бажані очі, які сняться мені у снах.