Розділ 14 ❤️

У голові хаос із думок, я намагаюсь зловити хоча б одну, але в реальності мовчу вже декілька хвилин. 

Спочатку хотіла повернутись назад, це бажання було неймовірно сильним, але я вирішила загадати щось інше. До дому я вже знаю як повернутись, думаю з цим проблем у мене не виникне. У бабусі ж получилось.

Мені цікаво що ж насправді сталось з Талією, пригадати все та зрозуміти хто мені друг, а хто ворог.

— Я хочу згадати все – дивлячись в фіолетові очі промовляю. 

— Це доволі легке бажання та чи готові ви заплати ціну за нього? – протираючи своє підборіддя запитує, від його погляду який здається розглядає мою душу, стає не по собі. 

— Яка ж ціна ? – ледь чутно запитую, коштів я з собою не брала, та й у мене їх дуже мало. Всього декілька золотих монет, це все що мені дав у дорогу Дамрад. 

— Я заберу ваші спогади – від його слів моє серце стиснулось від жаху, я забуду все? 

— Тобто всі? – ошелешено дивлюсь на старця, я не готова забути своє життя. Це єдине що у мене тут залишилось, та й як я повернусь до дому якщо все забуду. 

— Ну ви ж бажаєте пригадати все, тож повинні заплатити за все – з легкістю відповідає, ніби для нього звична справа забирати у людей спогади, те що найдорожче на цілому світі. 

— А якщо тільки одну подію? – у серці з'являється надія, я терпляче чекаю на відповідь, поки дідусь обдумує моє запитання.

З одним спогадом я зможу попрощатися, головне щоб я не забула своїх близьких. Матусю з її бурштиновим кольором очей, те як вона завжди захищала мене, оберігала та любила. 

Татка який вже декілька років тільки у моїх спогадах. Його життя обірвалося раптово, ми навіть усвідомити толком не могли що сталось. Тільки через декілька місяців ми остаточно прийняли його смерть. Він був дуже добрим, завжди помагав людям та ніколи не сварив мене. 

Бабусю з її тепер справжніми історіями, те як вона захопливо про них розповіла, те з яким теплом ставилась до мене. 

Це дорогі для серця спогади, я не готова їх забути. 

— В думах забажайте спогад. Ви заснете та він явиться у вашому сні, а коли прокинетесь забудете частинку свого життя, рівноцінну спогаду – старець говорив повільно, щоб я точно зрозуміла все. 

Я почала думати про шкатулку, наразі вона найбільша проблема для мене. 

— Я бажаю знати що у ній та де вона – подумки повторюю, раз за разом поки мої очі самі по собі не заплющуються.

Молитва чи то заклинання яке весь час шепотів старець зникає, а на його місці з'являється картинки, спочатку не чіткі, а за секунду тіло проносить ураган емоцій. 

Обертаюсь оглянути чи ще хтось женеться за мною та намагаюсь вирівняти своє дихання. Тіло досі тремтить від жаху та страху за своє життя, й через те що відбулось у домі.

У руках я стискаю шкатулку, те що роками оберігала матінка та те через що забрали її життя. Спогад про те що відбулося в домі, викликає вихор емоцій, я досі не можу повірити що той якого я так віддано кохала, зробив такий жахливий вчинок.

З очей не перестаючи текли сльози, я не уявляю куди заховати шкатулку, так щоб ніхто її не знайшов, а особливо Тео. Мій коханий Тео, я вирву тебе із серця, а тоді помщусь за весь біль який ти приніс моїй сім'ї. 

Мені на зустріч виходить лорд Байрон, виявляється він справді не поганий чоловік та навіть йому довіряти не слід. Більше нікому довіряти не слід, залишився тільки любий Дамрад, надіюсь він прихистить мене. Ох, як би я хотіла, щоб він був поряд, мені б не було так лячно. 

— Леді чому ви у такому вигляді? – ошелешено запитує, а моє серце починає ще сильніше колотити від страху, я сильніше притискаю шкатулку, так щоб він її не помітив. 

— Мені потрібно в одне місце, туди й направляюсь – тихо відповідаю та стараюсь обійти чоловіка, я не готова зараз говорити із ним. 

— Ви не погодилися на мою пропозицію, не бажали мене бачити. Я хочу знати чим так завинив перед вами – злим тоном промовляє, чим викликає ще більший страх у середні. Потрібно якомога швидше втекти від нього, часу у мене обмаль. 

— Я просто кохаю іншого – кричу несила стримати свої емоції та починаю бігти у сторону ріки, адже у далині я бачу вартових які вже шукають мене. 

Гілки боляче б'ють по всьому тілу та це не зупиняє мене ні на секунду. Якщо я не можу сховати шкатулку, то я її знищу. Зупиняюсь за крок до ріки та востаннє відкриваю шкатулку. Лист батька у якому його останні слова та пояснення свого учинку стосовно себе, а найжахливіше що тут є рядки про графа Вільгельма.

Печатка батька та документи які доказували що між моїм батьком та ним були домовленості та багато договорів. Тільки вони написані іншою мовою яку я так і не змогла вивчити. Заплющивши очі я викидаю шкатулку у воду, все історії кінець. Те що так оберігала матінка, надійно заховано та більше ніхто цього не знайде. Все що мені відомо про ці документи, це те що батько був не святою людиною, та те що будинок, помістя дядька перейшли б в руки графа Вільгельма. 

Я дивлюсь як шкатулка падає у воду та зникає за хвилями, на лиці з'являється ледь помітна усмішка. 

До мене підбігать вартові та схопивши за руки ведуть у сторону дороги. Те що сталося сьогодні я збережу у таємниці, ніхто не повинен дізнатись правду, особливо любий Дамрад. 

Відкриваю очі, серце б'ється дуже швидко. Її емоції досі вирують тілом, страх перемішаний з сильним болем, а особливо відчувається розчарування в коханій людині. 

Старець сидить на проти мене та закінчує повторювати свої слова, я ж намагаюсь пригадати все важливе для мене. Маму пам'ятаю, батька також та й бабусю, я пам'ятаю все та всіх. Полегшено видихаю, значить він забрав не важливий спогад. 

Тільки що робити мені тепер, шкатулки не існує, а я повинна віддати її йому. Потрібно тікати, тільки куди? Та спершу я повинна побачити Леона, знову відчути метелики в животі тільки від одного погляду.