Розділ 11 ❤️

Серце неймовірно швидко б'ється, а горло болить від сили крику, яким я кликала на допомогу. Декілька хвилин поспіль я не шкодувала сил на це та схоже мене ніхто не чує. 

Залишається надіятися, що моє зникнення помітить хтось та почне мене шукати, а поки нам з лошам доводиться заспокоювати одне одного. 

Коли я заплакала він мордочкою притиснувся мені до плечей, я зрозуміла що він мене заспокоює, тож прийнялась робити те саме. 

— Все буде добре, ось побачиш. Нас знайдуть та заберуть у тепле місце. У великій конюшні тобі сподобається, я впевнена в цьому – з усмішкою промовляю та починаю гладити лошатко. 

На секунду мені здалося, що я почула чийсь голос та він був занадто слабким, але розкидатись таким шансом я не змогла. Тож знову прийнялась гукати про допомогу та моє горло вже настільки виснажилось, що останні слова я ледь чутно промовила. Вода вже досягала моєї шиї, тож всі сили я витрачала, щоб витримати коня. 

— Тут є хто не будь? – доносився чоловічий голос на верху. 

— Допоможіть – тихенько кажу та починаю бити рукою по воді, можливо хоча б так я приверну до нас увагу. 

Мої сили вже майже вичерпались, я дійсно почала думати що це справді мій кінець. Заплющивши очі, перед ними почало проноситися все моє життя і я пригадала слова бабусі, а саме заклинання. 

— Попіл не підпалиш – ледь чутно кажу, ось які слова завжди здавались мені дивними. 

— Леді? – ошелешено запитує, а я не маю сил, щоб зрозуміти хто саме це говорить. На секунду здається що це Леон, або ж просто це моя уява. 

— Тримайтесь, я зараз – голосно промовляє та здається я чую як кроки відаляються. 

Моїх губ починає торкатись вода, здається лоша також виснажилось. Воно почало кликати на допомогу та підтримувати мою голову своєю мордочкою. Серце стиснулось від приємних почуттів, а за секунду забилось від жаху усвідомлення того що відбувається. 

— Леді я тут. Зараз спущуся – доноситься на верху, але для мене все як у тумані. 

Леон, це точно він. Тільки від його присутності моє серце божеволіє. Спочатку він обмотує мотузкою лоша та я настільки міцно його тримаю, що він не може забрати мої руки. 

— Таліє, довірся мені – шепоче на вушко, і я слухаюсь. Серце не може не послухати. 

Лошатко підіймають, а тоді Леон починає мотузками обв'язувати вже мене. Хоч всі рухи під водою та я на волоску від смерті, серце заходиться від хвилювання, адже він торкається мене. Це вперше у мене такі прекрасні відчуття, хоча я розумію що більшого ніколи не буде. Тому стараюсь хоча б крізь пелену запам'ятати усі моменти. 

Мене підіймають, саме у цей момент я втрачаю свідомість.

 —Матінко, що у нас забув цей лорд? – серйозно запитую та встаю перед нею. Невже вона наважилась видати мене заміж за нелюба? 

— Талія, люба послухай. Він з заміжньої родити, ти будеш у достатку. Про нього немає поганих чуток, тож гадаю ти повинна приглянутись до нього – з усмішкою відповідає, а у мене серце розбивається.

Мало того що Тео я не бачила вже кілька місяців, та ще й нам не вдалося жодного разу порозмовляти на одиниці. Все що у мене було це тільки його короткі погляди на мене. 

— Я не вийду за нього – зі сльозами на очах кажу. 

Здається прийшов час розповісти матінці про графа Вільгельма. Краще я залишусь одна, ніж дозволю до себе комусь іншому доторкнутись. 

— Доню, що значить не вийду? – ошелешено запитує, від чого мій страх стає все сильнішим.

Давай Талія, ти зможеш, заради свого кохання.

— Я кохаю Теодора Вільгельма – швидко відповідаю та відходжу на крок назад. 

У матінки змінюються емоції на обличчі, їх так багато та я ні про що не шкодую. Заради нього я й не на таке здатна. 

— Талія? Донечко, скажи що це не правда. Що тобі просто не сподобався лорд Байрон – підходячи до мене промовляє, моє зізнання не на жарт вразило її. 

— Правда. Я уже понад року у нього закохана. Від коли погляд янтарних очей зупинявся на мені тоді на балу. Лиш погляду вистачило, щоб віддати йому своє серце. А голос, ох матінко, який у нього чудовий голос, я б слухала його годинами. Я кохаю у ньому все, те як довге волосся спадає йому на обличчя, а він один плавним рухом руки його поправляє. Те як він стоїть, сидить та навіть ходить, все прекрасно – поклавши руки на грудях кажу та знову пригадую ті прекрасні моменти, які вже до самої смерті буду берегти у серці. 

— Ти збожеволіла? – грізно промовляє, я знала якою буде реакція, тому й мовчала. Тримала у секреті своє кохання та більше мовчати не стану. 

— Я цілком здорова, а ще ви обіцяли батькові що мене заміж тільки за коханого – нагадую їй останні моменти з батьком, тоді ж й любий Дамрад дав таку обітницю. Надіюсь хоча б він підтримує моє рішення. 

— Ти не вийдеш за нього заміж. Я повірити не можу. Чому саме він доню? Чому серед усіх чоловіків ти обрала саме його? – матінка вже не тямить себе від злості та розпачу, а я вперше в житті не тікаю у свою кімнату. Почуття до Тео, щось змінили у мені, я стала більш рішучою та впевненішою у собі. 

— Вийду, а як не за нього, то так і помру нецілованою – кажу та без страху дивлюсь у такі ж сині очі як у мене. 

— Ох, Талія. Твій дядько буде шокований та знай цього шлюбу не буде – матінка йде, а я залишаюся стояти у вітальні.