Розділ 9 ❤️

— У вас є єдиний шанс. Це розповісти мені усю правду – наближаючись до мене промовляє, а по моєму тілі пробігають крижані мурашки. 

Аріша втекла до своєї матінки, а ми зайшли у мою кімнату. Де мені не вистачало простору, він забирав його собі, своєю енергетикою яка навіювала страх. 

— Яку правду? – тихо запитую та роллю крок назад. 

Мені не вистачає повітря, дихати стає все важче, немов у кімнаті попросту зник кисень.

 — Таліє, я погодився на цей шлюб з однієї умови, про яку ми договорились декілька років назад. Я виконав свою частину, а тепер ваша черга – з легкою усмішкою промовляє, а у моїй голові дисонанс. 

Тобто шлюб мав відбутися? Я мала рацію коли припустила, що саме заради графа дівчина всім відмовляла. Та слова Лілан ніяк не в'яжеться у повній картині, служниця упевнена що я зробила помилку. 

Та що я можу відповісти, якщо мої спогади настільки мізерні що навіть смішно. 

— Що саме ви хочете почути? – запитую та молюсь усім богам, щоб це було запитання за сьогоднішній день. 

— Місце знаходження шкатулки та хто саме вам тоді допоміг – від його холодного тону, я ледь втримуюсь на ногах.

І що мені сказати, я не маю жодного уявлення про те де вона знаходиться, а тим більше хто мені допомагав. 

Моє мовчання злить графа, його погляд стає темнішим за грозову ніч. Він робить ще один крок до мене, а я машинально відступаю на два назад та мої плечі доторкаються стіни. 

Теодор скорочує між нами відстань, від чого я починаю відчувати його важке дихання на собі. 

— Ви ще не виконали свою частину – ледь чутно промовляю та хапаюсь за рятівну соломинку. Ми ще не одружені, тож теоретично він не виконав свою частину договору. 

— Залишилось ще п'ять днів до заручин, а там ще місяць до підготовки весілля. А мені необхідно знати це зараз – нахиляючись до мого вушка промовляє, від чого все тіло починає тремтіти. 

Скільки ж у тебе секретів Таліє? 

— Де гарантія, що коли я скажу ви не розірвете домовленості – наважуюсь заглянути у чорні очі, у яких з'являється злість. 

— Гарантіє моє мовчання, не заставляйте мене промовляти ці слова, адже у всіх стін є вуха  – стальним тоном промовляє, від чого моє серце починає дуже швидко битись. 

Я геть заплуталась та не уявляю що повинна зараз сказати. Дивитися у карі очі більше несила, мені хочеться закритись та побути на одиниці з собою. Та така розкіш не для мене, ось би згадати слова бабусі та нарешті покинути це місце. 

— Після заручин, тільки тоді – тихо кажу та стискаю у руках краї сукні. 

— Якщо у день заручин я не дізнаюсь де вона. Повірте в'язниця у яку ви не потрапили, здасться вам раєм. Про це я попіклуюсь – сказавши це граф швидко йде геть, а я спускаюсь на коліна. 

Обіймаю себе руками та не можу повірити у свою нову реальність. Як я повинна за п'ять днів пригадати усі події, можливо мені пощастить та я дивом згадаю саме це, але у дива я перестала вірити ще у дитинстві. 

Не уявляю скільки часу я просиділа в одному положенні та напевне довго, адже тіло боляче нило коли я намагалась встати. 

Як тільки я присіла на ліжко у кімнату зайшла Лілан, я одразу ж глянула на її обличчя та слідів удару не помітила. 

Служниця швидко підійшла до мене, у її руках була таця на якій стояв мій дуже пізній сніданок. Та їсти мені зовсім не хочеться, на душі ураган емоцій, і виходу я зовсім не бачу.

— Леді вам необхідно поїсти – схвильовано промовляє, я лиш важко зітхаю. Як би ж то це була головна моя проблема. 

— Мені так лячно, я не уявляю що робити Лілан – тихо кажу та відчуваю як перші крапельки покотились по моїх щічках. 

Дівчина присідає поруч та обіймає мене, я притискаюсь до неї сильніше й не стримую своїх емоцій. 

— Я завжди з вами. Ми можемо повернутись до нашого плану, ще раз поговорити зі старцем – підбадьорюючи промовляє, а у моїй думках з'являється надія на порятунок. 

Можливо їхній план був справді хороший, я ж погодилась на шлюб тільки, щоб мене не продали та не знущались наді мною. 

— Але у нас так мало часу. Заручини за декілька днів, невже ми встигнемо втекти – відсуваючись запитую, а у Лілан з'являється здивування на обличчі. 

— Ви не збиралися тікати. Леді з вами усе гаразд? – схвильовано запитує та встає на проти мене. 

— Тоді що я збиралась робити? – ледь чутно запитую.

— Це тільки між вами та старцем, але там явно не виходило весілля. Леді можливо варто покликати лікаря? – тихенько відповідає, а я впадаю у ще більший шок. 

Цікаво про що я домовлялась зі страцем. Можливо поговоривши з ним, я б дізналась набагато більше. Якщо я не збиралась тікати, то що ж я повинна була зробити та чому домовлялась з графом.