Розділ 8 ❤️

Серце немов проситься вистрибнути з грудей та хоча б трішки ближче наблизитися до того про кого навіть думати не слід. 

Ще раз поправляю сукню, з матінкою декілька годин поспіль вибирали її та зачіску. Як би ж вона знала для чого, точніше до кого я сюди прийшла, неодмінно зачинила б мене у кімнаті. Та свої почуття я вже декілька місяців тримаю у секреті, я побачила його на балу та вже не змогла забути, навіть Мішель й словом не обмовилась, а ми з нею мов сестри близькї.

— Так Талія, ти зможеш – тихенько промовляю про себе. 

Гордо піднявши голову я плавно мов йдучи по хмаринці, наближалась до дядька Дамрада, який щось активно обговорював із тим хто вкрав моє серце. 

— Вітаю – кажу та нахиляюсь у реверансі, на обличчі з'являється усмішка, ще ні разу мені не вдалось її стримати. 

— Дамрад, твоя племінниця стає все красивішою. Скоро від наречених не буде відбою – дивлячись мені в очі прославляє, а я, щоб не втратити свідомість від його слів, починаю швиденько махати віялом. 

— Ох Тео, цього моменту я найбільше боюсь. У нас ще є рік, щоб я зміг змиритися, що моя маленька чарівна племінниця виросла – з любов'ю відповідає дядько, а я не уявляю як йому сказати що нареченого я вже вибрала. 

Після смерті батька, Дамрад обіцяв мені що я вийду заміж за коханого. Тож надіюсь він спокійно сприйме, що коханий це його давній знайомий. 

— Я б сам не зміг відпустити таку красуню. Тобі варто збільшити охорону, її врода буде зводити з розуму усіх, на кого глянуть блакитні очі – від його голосу та слів, я розпливаюсь в усмішці, щоб не впасти хапаюсь за руку дядька. 

Не вже я справді йому не байдужа? Не вже у янтарних очах є хоч крапля симпатії до мене? 

Ох, як би ж то я змогла запитати. Та це не можливо, мені й заговорити на одинці не дозволено. Єдине що у  мені є, це то що можу любуватись ним та у думках малювати красиву історію нашого неземного кохання.

Прокидаюсь від шуму та декілька секунд не можу зрозуміти де я. Спогади сьогоднішнього ранку з'являються картинками у думках, вони тісно пов'язані з графом Вільгельмом, адже коханий Талії саме він. 

Її емоції та почуття були справжніми, вона щиро кохала графа. Що ж такого сталось за такий маленький проміжок часу? 

Намагаюсь встати з ліжка та у голові настільки паморочиться що я сідаю назад на ліжко. 

Що це виходить, я зробила їй краще тим що погодилась на шлюб? Можливо тому вона всім відмовляла? Але Лілан говорила про якогось старця та те що я зробила помилку, тим що погодилась. Невже їх стосунки настільки змінились та від кохання нічого не залишилось. 

Протираю обличчя руками та не зважаючи на терпкий біль все – таки встаю. Перше що впадає в око це чистота, здається Леон зовсім не відпочивав, це викликає приємне тепло в середні. Можливо він зробив це тільки з почуття провини, але навіть якщо й так на душі стає тепліше. 

Та його ніде не має, а виходити мені лячно. Невже Дамрад справді вірить у те що Талія могла якось нашкодити матінці? Це нісенітниця, шкода що я не можу згадати всього, це відбувається випадково. Я не можу згадати конкретну подію, тому надіюсь що невдовзі я буду знати що насправді там сталося, а поки потрібно триматись від нього якомога далі. 

Тож стримавши тремтіння, яке з'явилося від думок про дядька, я вирішую повернутись у кімнату та прибрати там. Хоча б так віддячу Леону, за те що дозволив відпочити та допоміг з прибиранням. 

Я настільки захоплююсь цим, що не помітила як очі кольору неба спостерігають за мною. Тому коли обертаюсь лякаюся та прикладаю руку до грудей, де серце готове вистрибнути від надлишку емоцій. 

— Пробачте, я не хотів вас налякати – затримавши на мені погляд трішки довше дозволеного промовляє, та переводить погляд на ліжко. 

Я відчую як мої щічки червоніють, він справді подобається мені та між нами не може бути нічого. Ця думка боляче відкладається у моєму серці та я розумію що повернусь, а своїми діями можу дуже сильно нашкодити бідній дівчині. Тож хоча б тут я можу гарантувати їй безпеку, я не зіпсую її репутацію, а свою симпатію до Леона я постараюсь забути. Хоча мені так не хочеться цього робити. 

— Все добре. Ви так швидко все прибрали. Дякую – щиро кажу та легенько усміхаюся. 

— Це дрібниця. Коли я побачив як ви ризикнули, щоб врятувати коней, зрозумів що я помилився. Мені стало соромно – з половиною промовляє, а моє серце попри заборону розуму радісно б'ється. 

Я на секунду дозволяю полюбуватись ним та нас перериває гучний шум на дворі. Хтось свариться, в одному із голосів я впізнаю графа Вільгельма. 

Перелякано дивлюсь на Леона, що буде коли він дізнається що я цілий день провела у конюшні? 

— Ходімо, я непомітно виведу вас – я тільки згідно киваю та тремтячими ногами починаю йти за ним. Він поряд, це дарує трішки спокою, зовсім трішки. 

Ми виходимо через задні ворота та обходимо будинок з іншої сторони. Тож нас неможливо було помітити. 

Вже біля дверей будинку я зупиняюсь та заглядаю в сині очі. 

— Дякую – тихенько кажу та швидко забігаю у будинок. 

До мене на зустріч вибігає Аріша й одразу ж обіймає мене. Я обіймаю її у відповідь, вона не винна у тому що сталось, тому відганяти дитину не можу. 

Я фізично відчуваю що ми вже не одні. Навіть не обертаючись я знаю що граф Вільгельм стоїть за моєю спиною. 

— Леді Талія, нам негайно потрібно поговорити – стальним тоном промовляє, від чого маленька Аріша сильніше притискається до мене.

Як вам розділ?) Напишіть свою думку в коментарях та ставте вподобання ❤️ ❤️ ❤️ Мені буде дуже приємно ❤️ Надіюсь у вас все добре та ви у безпеці ❤️ ❤️