Розділ 5 ❤️

— Матінко, у мене для вас прекрасні новини – весело кажу та беру матусю за руки. 

У середні все переповнене емоціями, від яких мені хочеться танцювати співати, а найбільше обговорювати з матінкою усі деталі. 

— Я така щаслива бачити тебе усміхненою, які новини так тебе ощасливили? – з такою ж усмішкою запитує. 

—Ох, я не уявляю з чого б почати. Дамрад з Мішель привезуть нам Арішу на декілька днів, але це не головні новини. Я зможу потрапити на королівський бал, там я буду танцювати у своїй новій сукні. Ох матусю, Дамрад мені подарував таку неймовірну сукню – кажу та починаю танцювати по залу, немов я вже на балу танцюю з чим найменше принцом. 

— Справді новини чудові та чому мій любий братик сам нічого не повідомив? 

— На вечері він все розповість. Просто я не можу не поділитись такою радістю. Ми з ним удвох сходимо, ну деталі ви з ним на одиниці обговорите, а зараз обираймо прикраси та зачіску. Ви ж відпустите мене на бал? – взявши мамині руки та підвівши їх до своїх губ цілуючи запитую. 

— З Дамрадом я готова тебе хоч на край світу відпустити. Він так тебе любить – на моєму обличчі з'являється щира усмішка. 

Відкривати очі неприємно та болісно. Я відчуваю як хтось тримає мене за руку, тільки сфокусувати погляд у мене не виходить все ніби закрите пеленою. 

— Леді Талія? Нарешті ви прокинулися, я зараз покличу лікаря – по голосу впізнаю що це та сама служниця. 

Коли за нею зачиняються двері до мене повертається повноцінний зір, і я розумію що знаходжусь у своїй кімнаті. У голові хаос із думок, але найбільше виділяються спогади Талії. 

Дамрад її любив, що ж такого трапилось що зараз він мене ненавидить. 

Прикладаю руку до голови, а по тілу проноситься сильний біль. Схоже мене добряче вдарили по голові та грудях, тільки я зовсім не пам'ятаю моменту удару.

У кімнату зайшов лікар з леді Мішель, та почав мене оглядати. Тільки робив він це дуже дивним способом, а саме ніби сканував мене руками одночасно проговорюючи дивні слова. 

Закінчивши огляд, він поправив на носі маленькі окуляри та відійшов на декілька кроків назад. 

— Леді Талія за кілька днів прийде в норму. Я проведу ще декілька сеансів та до заручин від ударів не залишиться й сліду – промовив він до леді Мішель, на її обличчі з'являлась щаслива усмішка. Вона полегшено зітхнула та пішла з лікарем геть. 

Це була магія? Я мало пам'ятаю саме про магію, адже бабуся більше розказувала саме за своє кохання. Ех, шкода що я не слухала її в дитинстві, а то могла б вже бути вдома. Мама можливо ще й не уявляє у яку халепу я потрапила, адже один день тут, це одна година у моєму світі. Саме тому бабуся так сильно хотіла повернутись назад, адже тут проходили роки поки у нас минали дні. 

З думок мене вириває прихід Дамрада, серце одразу ж починає швидко битись, я боюся його. На підсвідомості боюсь. 

Його обличчя не передчуває нічого доброго, на ньому застигла гримаса люті. Я стараюсь триматись, а так хочеться втекти та сховатися якнайдалі. 

— Надіюсь тобі сильно боляче, якщо ні, то я зроблю, щоб тобі стало не виносимо боляче. Через твою витівку, я залишився без коней. – гарчить нахиляючись наді мною. 

Все тіло починає тремтіти, а на очах з'являються сльози. 

— Я не хотіла – ледь чутно промовляю та відчуваю як перші солені крапельки покотились по щічках. 

— Ти ж знаєш, на мене твої сльози більше не діють. Ти дихаєш тільки тому, що за тиждень я тебе здихаюсь, але якщо щось піде не за планом, то я виконаю свою обіцянку – промовивши це він йде геть, а мені стає неймовірно образливо. 

Як він сміє, так зі мною поводитися? Безчесний. 

Мені необхідна хоча б крихта радості, і я знаю де її отримати. Тож вставши з ліжка, я помаленьку пішла на вихід, не знаю чи в ночі він ще там, але без його очей я не засну. Можливо це божевілля та я хочу побачити його очі кольору неба. 

Мені вдалося вийти не помічено, та я швиденько направлялась до конюшні, благо у ній ще горіло світло. 

Серце забилось від приємного хвилювання, я вже не звертала увагу на терпкий біль, а просто йшла. 

На моє щастя хлопець був там та прибирав пусті стійла, я одразу ж помітила що немає жодного коня. 

— А де коні? – схвильовано запитую, підходячи все ближче. 

— Леді Талія вам краще піти. У таку пору вам не можна тут знаходиться самій, можуть піти погані чутки – не дивлячись на мене відповідає, а мені так хочеться хоча б трошки тепла. 

— Я сама буду вирішувати коли та куди ходити. Так де коні? – серйозніше запитую та забуваю як дихати коли конюх не очікувано підходить до мене. 

Нас розділяють тільки два кроки, а мій розум вже п'янить така близькість. Все тіло покривається мурашками, він небезпечно близько. 

— Запитайте у свого нареченого. Після такого як вас забрали, він забрав усіх коней. Деяких я виростив з малечку, а зараз їх уб'ють. Через вас уб'ють – у його голосі було стільки болю, що я одразу ж забула про свій. Мені хотілося зробити щось, щоб він не дивився на мене з таким болем в очах. 

— Якщо я зможу повернути коней – дивним голосом промовляю та заглядаю в очі грозового неба. 

— Не давайте марних обіцянок леді. Залиште мене з моїм горем – сказавши це він пішов, а я ледь стрималась, щоб не погукати або наздогнати його.

Якщо для його усмішки яка мені так необхідна потрібні коні, а вони у графа Вільгельма то мені необхідно терміново з ним зустрітись.

Як вам розділ?) Ставте вподобання та коментуйте мені це неймовірно приємно ❤️ Давайте доб'ємо 10 вподобань? ❤️

Надіюсь у вас все добре та ви у безпеці ❤️ Бережіть себе) 

З любов'ю ваша Олівія ❤️ ❤️ ❤️