Розділ 4 ❤️

З ранку до мене завітала одна зі служниць та повідомила що для мене підготували ванну. Я була неймовірно щаслива цій новині, тож взявши з собою красиву небесного кольору сукню, пішла за дівчиною. 

Було дивно що всі ще сплять, а для мене вже була підготовлена ванна кімната. Та думати про це мені не хочеться, а чим швидше призвести себе в порядок та провідати коней. 

Угу коней. 

Очі кольору неба не давали мені спокою майже всю ніч. Одна згадка про його погляд на мене, викликала тремтіння по тілу. На обличчі знову з'являється усмішка, у середні наростає приємне хвилювання. 

— Якщо вам буде щось потрібно погукаєте – сказавши це, служниця зникає за дверима. 

Зняти сукню було ще легкою задачкою, а ось вдягнути нову було набагато складніше. Тож прийнявши ванну та намастивши тіло ароматною олійкою, я вирішила зберегти свої нерви та погукала служницю. 

Вона допомагала мені вдягнути цю неймовірної краси сукню, я відчула себе принцесою не менше. Шкода що я ніде не бачу дзеркал, упевнена виглядаю я чудово. 

— Дякую – кажу, коли дівчина зав'язує останні стрічки на сукні. 

— Приємно вас бачити у гарному настрої. Можливо до сукні ми зробимо ніжну зачіску, у мене як раз є стрічки потрібно відтінку – тихенько промовляє. 

Мені ця ідея дуже сильно сподобалась, тож не втрачаючи ні хвилини ми повернулись у мою кімнату. 

Дівчина одразу ж приступила до справи, але я бачила що вона хоче щось запитати. 

— І що ж такого ти хочеш запитати? – усміхаючись запитую, можливо ця розмова відкриє нові подробиці мого життя. 

— Чому ви погодились на цей шлюб? У вас були інші плани – із хвилюванням у голосі запитує. 

Я на декілька секунд перестаю дихати, не цього запитання я очікувала. Можливо тому граф Вільгельм здивувався моєму виходу. 

— Я ще раз все обдумала та прийняла інше рішення – кажу та надіюсь на те що зараз дівчина розкриє якийсь секрет. 

— Вільгельм страшна людина леді, шкода що ви не дослухались до слів старця – сумний голос викликав дивні емоції, згадка про старця заставляла моє серце дуже швидко битись. 

Коли я повернусь до дому, Талія буде дуже сильно здивована змінами у своєму житті. 

Закінчивши з зачіскою ми більше не розмовляли, дівчина явно була невдоволена моїм рішенням, але іншого виходу для себе я не бачу. Можливо у них був хороший план та його я не знаю, а гнівати Дамрада мені зовсім не хочеться. 

Тож заставивши моє сумління замовкнути, я побігла на вулицю у пошуках конюшні. Мені хотілося як найшвидше побачити конюха та познайомитись з кіньми. 

Конюшню я знайшла доволі швидко, дивно було б не помітити на території велику будівлю із загорожею по якій бігають коні, хоча вони скоріш просто ходять по ній. 

Тож за декілька хвилин я вже стояла перед загорожею та спостерігала за кіньми. Найбільше мені сподобався чорний кінь, він виглядав неймовірно красиво. Мені захотілось доторкнутись до нього, це ідеальний повід, щоб навідатись до конюха. 

Поки я йшла у середину на його пошуки, моє серце билось неймовірно швидко та гучно. Хвилювання наростало з кожною секундою та відступати мені не хотілось. 

Серце завмерло коли я побачила його, він стояв біля коня та заплітав гриву у красиві коси. Я декілька секунд полюбувалась ним, а тоді набравшись сміливості підійшла ближче. 

— Доброго ранку – вітаюсь та ледь стримую тремтіння в голосі. 

Я просто попрошу допомоги з конем. Я тут заради коня. 

Та варто йому підняти на мене свій погляд, як все тіло починає терміти. Чому я не можу триматись впевнено? 

— Доброго ранку леді, ви заблукали? – перевівши погляд на коня запитує, а моє серце стиснулись від неприємних почуттів. 

— Я б хотіла погладити одного коня. Можете мене до нього провести? – я вклала усі сили, щоб мій голос був упевнений. 

Конюх піднімає на мене свій здивований погляд, а мені й цього вистачає, щоб знову відчувати метеликів у животі. 

— Прошу – усміхнувшись жестом руки запрошує мене йти за ним. 

Я ледь стримуюсь, щоб не усміхатись, потрібно поводитися як леді, а не від кожного погляду танути як морозиво на сонці. 

Потрібно пам'ятати у мене є "наречений", хоч я упевнена до весілля я повернуся до дому, тож можу собі дозволити трішки подивитись на красивого конюха. Не більше, просто подивитись. 

Підійшовши до загорожі він зупинився та швидко відійшов від мене на декілька метрів. Склавши руки спереду він вклонився та пішов геть, я ж не розуміючи що відбулось почала оглядатись. 

Граф Вільгельм стояв та розмовляв про щось з моїм дядьком. Час від часу кидаючи на мене свій погляд, від якого у мене не було й крихти тих емоцій. 

Я вирішила що у новому тілі я не буду такою боягузкою. Тож поки я не передумала та не втекла якомога далі від коней, я направлятись до них у загін. 

Як тільки я переступила межу загону, тіло покрилось крижаними мурашками, я дуже сильно боюсь коней та бажання погладити виявилося набагато сильнішим. 

Я обережно їх обходила та більше не дивилась ні за графом з дядьком, ні за конюхом. 

Мені залишалося декілька кроків до мого коника, як я почула крик, а тоді сильний біль скував моє тіло. Я не могла дихати та не розуміла як та чому опиралися на землі, останнє що я бачила це схвильоване обличчя графа Вільгельма.

Як вам розділ?) Напишіть свою думку в коментарях мені буде дуже приємно ❤️ а також ставте вподобання ❤️❤️❤️