Розділ 2 ❤️

Що? – ледь чутно запитую та переводжу погляд на "майбутнього чоловіка". 

Його густі чорні брови зсунулись, а темні мов ніч очі не передбачали нічого доброго. У руках він тримав філіжанку запашної кави, її аромат заповнив усю кімнату. 

Граф підійшов до мене ближче, у середині все стиснулось від жаху. Я не розумію чому він викликає у мене такі емоції чи вони не мої? Я можу відчувати те що й Талія? Такого мені бабуся не розповідала, я вже вагаюсь в усіх спогадах про її розповіді, адже більшу частину я не слухала. 

Він боляче хапає мене за руку, але збоку це виглядає як безневинний жест. Нахилившись до мого вушка він тихенько промовляє.

— Якщо й цей від тебе відмовиться. Богом клянусь Талія, я тебе у кріпосні продам 

На його обличчі з'являється щира усмішка, ніби тільки що він не погрожував мені. Серце вже так гучно билось, що здається його чули всі присутні у кімнаті. З голови вилетіли всі правила етикету, я ж не знаю якого він роду та як потрібно до нього звертатись. 

— Вітаю – стримую тремтіння в голосі та вклоняюсь чоловікові. 

На його обличчі з'являється ледь помітна усмішка, яку він одразу ж ховає за маскою байдужості. 

— Наша Талія дуже скромна дівчина – ніжним голосом промовляє леді, поки не знаю її імені. 

Вона плавно підходить до мене, у кожному її русі відчувається величність. Здається вона могла б бути королевою, своєю красою та ніжністю вона б підкорила всі серця своїх підданих. 

— Не варто так стояти. Покажи яка ти насправді хороша, а то я не зможу довго стримувати Дамрада – тихенько шепоче мені на вушко. 

Леді легенько штовхає мене ззаду у плечі, і я на тремтячих ногах підхожу до дивана, на проти якого сидить мій майбутній чоловік. Здається це оглядини, і як я зрозуміла не перші у житті Талії.

 Темно карі очі, слідкували за кожним моїм рухом, поки я намагалась вгамувати своє серце та дихання і нарешті красиво сісти на диван. 

Опинившись на проти нього все тіло покрилось мурашками, мене хвилювала така близькість. Між нами був маленький столик, але я б воліла відійти в інший бік кімнати. Я не знаю як поводитись, краще б тут була Лія. Вона б знала що робити та казати, і її точно б взяли заміж. 

— Давайте одразу ж пояснимо момент. Яка причина у тому що вже три роки поспіль ви не можете видати племінницю заміж? – кинувши на Дамрада похмурий погляд, серйозно запитав чоловік. 

Я дивилась як змінюється обличчя дядька, тепер я знаю хто він мені. Він нервово поправив комірця на своїй шиї та поправив неслухняне світле волосся. Здається це питання його тривожить найбільше, та воно мене також цікавить не менше. 

— Після смерті батьків, наша Талія дуже сильно горювала та закрилась у собі. Тому спочатку протестувала, а згодом відмовлялись вже від неї – тихо, ніби вагаючись промовляє леді. 

— Але ви не хвилюйтеся лорде Вільгельм, наша Талія зрозуміла свою помилку – кинувши на мене злий погляд, говорить дядько. 

Лорд Вільгельм декілька секунд дивиться то на мене від чого серце готове вистрибнути, то на графа. Його рука досі тримає філіжанку з кавою, мені б вона зараз не помішала, а то день сьогодні дуже яскравий. 

Декілька секунд тиші здавались вічністю. Ця тиша нагнітала погані думки, я не розуміла цих людей. Ну не хотіла я заміж, що тепер мене камінням закидати? 

Тишу порушує звук ставлення філіжанки на столик, як вона тільки не розбилася від такого. Від несподіванки моє тіло здригнулось, а долоні стали вологими. 

— Я б хотів поговорити з Талією на одинці, всього декілька хвилин – дивлячись на дядька промовляє. 

Дамрид декілька секунд мовчить, а тоді кинувши на мене злий погляд який був готовий убити мене, взявши дружину за руку пішов геть. А я напружилась ще сильніше, для чого нам бути на одинці? 

— А я думав ви не вийдете з кімнати – уважно розглядає, так ніби хоче вловити кожну мою емоцію. 

— Вийшла – кажу не задумуючись як потрібно правильно, я настільки схвильована що несила раціонально думати. 

— І ви готові на це? – серйозно запитує, стискаючи губи у лінію. 

— Так – тихо відповідаю, пригадуючи слова мого дядька. Поки я не згадаю слова, щоб повернутись назад, краще бути нареченою ніж кріпосною. 

— Тоді до скорої зустрічі, та пам'ятайте ви самі дали на це згоду – усміхнувшись промовляє, але чомусь ця усмішка мені зовсім не подобається. 

Ми ніби говорили про різні речі, та надіюсь я встигну повернутись до того моменту коли мені доведеться відповідати за надану тільки що згоду. Він йде, а за секунду до кімнати забігає та сама дівчинка. Значить вона моя сестра, ось чому у її очах любов до мене. 

Вона підходить ближче та з цікавістю мене розгадає. 

— Надіюсь цього разу все вийде. А то минулого, тебе закрили на кілька місяців у кімнаті, а мені було так нудно – з сумом промовляє дівчинка, розводячи руки в сторони показуючи наскільки сильно їй було нудно. 

Якщо він смів закривати Талію на такий довгий період, то його слова точно не були пустими. Він справді б зробив це. 

У кімнату заходить Дамрид з посмішкою на обличчі, я машинально відсовуюсь назад. 

— За тиждень заручини, а там й весілля. Нарешті ти перестанеш мов привид ходити по домі. Та пам'ятай утнеш щось, ще раз зірвеш заручини, я доведу справу до кінця Таліє – з люттю в очах промовляє, а мені хочеться втекти якомога далі від усіх, щоб хоча б осмислили все що трапилось. 

— Все буде добре, а тепер можна я піду у свою кімнату? – тихенько запитую, навіть в очі йому дивитись бажання у мене немає. 

— У цьому домі нічого твого не має, я дав тобі дах над головою. Я це зробив. А чим ти мені відплатила? Зганьбилась на весь Парвін, добре що Граф Вільгельм забажав тебе. Тож так ти можеш піти у подаровану тобі кімнату, та подумати над своєю поведінкою – на останніх словах він перейшов на крик. 

Я швиденько пройшлася коридором та закрила за собою двері. Тіло досі тремтіло від страху, мені терміново потрібно згадати заклинання повернення.