2. Сон

2 .Сон
Минув місяць
Сон був неймовірним. Я стояла на березі і дивилась на хвилі, що погойдувались в такт тільки їм зрозумілої мелодії. Берег осипаний дрібними мушлями, що хрумтіли під ногами, в реальному світі це було б не дуже приємно, та увісні я не відчувала дискомфорту- увісні свої закони. Я біжу до моря, щастлива як дитя, якому дозволили поплавати в морських володіннях, а з-за обрію визирає сяйливий сонячний диск, мов вітає цю чудову мить. Водна гладь заколисує, огортає спокоєм..
І я бачу Алекса білявого красеня з глибокими сірими очима, що стоїть на березі, кутики його губ піднімають у посмішці, а потім він щось мені говорить, мов кличе до себе та я не розберу слів, вони губляться під шумом хвиль. А у мене одна думка: хочу до тебе! Я намагаюся плисти до нього та тіло мене не слухається, руки дерев яніють, а вітер вперто жене хвилі. Ніі!- кричу я хвилям і вітру, та вони невблаганні.
Я скидаюсь зі сну, футболка прилипає до тіла від поту , і з хвилину намаюся перевести подих від шаленого, і такого реального сну.
За вікном ранок пускає сонячні зайчики крізь штори. Взувши капці я відкрила штори, вітаючи новий день і посміхаючись власним думкам.
Вже рівно місяць, як мені сниться хлопець з кав ярні; кажуть, якщо хтось сниться, то ти про нього думаєш, що ж можливо це таки правда,- думала я засипаючи каву в кавомашинку, та ожила, готуючи напій,- та все ж, це було приємним бонусом- бачити сіроокого у сновидіннях, нехай так і буде,- вирішила я.
Поснідавши, я почала збирати речі, я збиралась до рідного села Вишневе- оселя виноградників, мальовничих річок і, дорогого серцю, трояндового будиночка, що потопав у трояндах , висаджених дбайливими маминими руками. Вдома і стіни лікують, а що вже казати про розбите серце.
- Ти ж приїдеш?- питала Наталі, проводжаючи мене.
- Звичайно, Рижик, куди ж я дінуся,- всміхнулась я обійнявши подругу.
- А якщо засумуєш, приїзди вгості- буде весело,- додала я, сідаючи в машину.
На тому й попрощались .
***
Ну привіт, рідне Вишневе!__ промовила я- проїзжаючи знайомі краї; за рік усе так розквітло, забуяло липневим квітом, і моя душа раділа з того. Вдома мене зустрів дзвінким гавкотом рудий песик на ім'я Пух, спершись на мене лапами, ніби вітаючись .
- І тобі привіт, рудий Шибенику!- засміялась я. А пес завихляв хвостиком і облизнув мені руку, я посміхнулась, погладивши його руду голову. Я хотіла зробити сюрприз та пес мене виказав і з хати почулося.
- Піди подивись, що той пройдисвіт так розгавкався!- говорила мама.
Коли вийшов тато я вигукнула: "сюрприииз!"
Тато засміявся на усі тридцять два.
- Привіт, доню, я так скучив,- промовив він, поцілувавши мене в щоку і обійнявши.
- Привіт, татку, я теееж скучила- обійнявши його іще дужче.
- Ходімо маму порадуємо,- промовив тато .
Як же чудово бути вдома,- подумала я, кутаючись у затишок рідних стін, де завжди було охайно і смачно пахло, на вікнах були рожеві фіалки, а мама нарізаючи овочі щось наспівувала під мотивчик старого радіо.
- Привіт мамусю,- промовила я.
- Привіт, доню,- промовила мама,- ми з татом саме про тебе згадували,- обійнявши мене, сказала мама і я відчула слабкий жасминовий аромат її парфумів і тепло обіймів, що зігрівали мене завжди.
- Ну, що дівчата, давайте обідати,- засміявся тато кутиками губ.

Час змінює все. Ти стаєш старшим, а у мами з татом у волоссі плутається сивина, та деякі речі безцінні і незламні часом- мамине добре серце і мудрість, татову веселу вдачу, що створюють неймовірну атмосферу дитинства. Я посміхалася.
- Доню ти чого така?- всміхнувся татко.
- Я щаслива бути вдома,- відповіла я

Відпочивши з дороги я вирішила сходити на річку, що розливалась недалеко від дому і обіцяла прохолоду після спеки літнього дня; з собою я захопила рушник і книгу- новий трилер оскільки дуже любила книги, вони були моїм натхненням. Хоч наш годинник показував вісімнадцяту вечора, та сонце все ще добряче шкварило. Мої думки були про освіжаючу прохолоду від крапель води на шкірі, це нагадало мені мій сон... Алекса.. хвилі.. . Я подумала якби було чудово якось знову випадково зустріти його. Я навіть почала уявляти, що скажу, коли ми побачимось, а також, що він мені відповість; так і пройшла майже увесь шлях, що пролягав до річки, коли почула знайомий веселий гавкіт .
- А хто це тут такий хороший!- вигукнула я до рудого собацюри, який від того ще дзвінкіше заскімлив і почав намотувати круги довкола мене, мов запрошуючи до гри.
-Хочеш побавитись малий бешкетник,- засміялась я. А пес тільки завихляв хвостом в знак згоди.
- Що ж, тоді наздоганяй!- гукнула я весело.
Добрий відрізок дороги ми бігли навздогін, а потім я стомлено впала на пісок, а Пух зрадівши своїй перемозі заскочив на мене і почав облизувати мені обличчя .
- Пух, припини! Лоскітно!- сміялась я.
Після веселої гри з Пухом я, роздягнувшись до купальника, шубовснула у теплі обійми річки Кришталик, що отримала свою назву через чисту блакитну воду в обрамленні світло зеленої трави, що здалеку нагадувала око.
Так приємно було поринути у ностальгію, а опісля прилягти на пісочку і зануритись у захопливий триллер. Моя компанія- рудий песик, набігавшись і награвшись, теж вирішив порелаксувати і тепер сидів коло мене, ніби охороняючи.
Так минув деякий час за читанням я і не помітила, що уже не сама, зате мій хвостатий охоронець помітив , і почав гавкати.
- Що таке хлопчику?- мовила я відклавши книгу.
Я побачила чорнявого хлопця, що йшов до мене.
- Привіт, красуне!- промовив він.
Я приклала руку до лоба затуляючись від сонця і намагаючись розгледіти незнайомця, з доволі знайомим голосом.
- Привіт, ти хто?- спитала я.
Ти хто здивувався.
- Ооо багатим буду,- всміхнувся хлопець.- Вел, ти що не пам'ятаєш? Я твій однокласник- Марк, ще мене називали Мізинчик.
Я не дуже любила згадувати школу. Шкільні роки були для мене пеклом, та світлим спогадом для мене був чорнявий хлопець з брекетами, що до класу восьмого був найнижчим в класі, за що його хтось, особливо креативний, Мізинчиком прозвав, от і приклеїлось.
- Марк, ти вже точно не Мізинчик,- промовила я, обіймаючи цього двухметрового велетня, що викликало протест у Пуха, який сердито загарчав на чужинця відвойовуючи територію.
- Це серйозна заявка!- посміхнувся Марк.
- Пух!- гаркнула я.
- Цей Баскервіль мене не покусає?- киваючи на рудого, спитав хлопець.
- Ні він в мене дружелюбний.- відповіла я.
- Я зрозумів, хазяйку захищає,- мовив Марк.
А Пес і справді дивився на Маркову литку, мов розмірковував вкусити чи ні, але очевидно передумав і дорогою додому бавився з метеликом.
З Марком було весело . Ми йшли і згадували різні історії зі школи, і хоч таких не було багато, та класно, коли є людина з якою можна сказати: "А пам ятаєш.."
Також однокласник розповідав про свій новий проект-вирощування морських свинок на продаж.
- А що? Вони такі милі багато не їдять, думаю бізнес буде ВО!- промовив чорнявий, піднявши вгору великий палець,- а назву я це- СВИНОБІЗНЕС,- говорив хлопець на повному серйозі.
Я за хихотіла зі сміху.
В цьому був весь Мізинчик: в його макітрі народжувались геніальні ідеї, а натхнення перло з усіх щілин, він щоправда не завжди доводив задумане до кінця, але то вже деталі.
Треба його познайомити з Наталі, в неї теж що не день, то нова їдея,- подумала я,
Коли ми проходили повз двохповерховий будинок з цікавими горгуліями на воротах я спитала: "А хто тут живе?"
- Та один знайомий з дівчиною, не пам ятаю чим займається, чи то юрист , чи то банкір але гроші у нього водяться, такі хороми звів з міста сам, сюди щоправда приїздить не часто, маму провідати, кажуть хотів її переселити сюди, та вона не захотіла, от будинок і пустує.- відповів мій друг.
- А ти собі у місті знайшла когось?- спитав хлопець .
- Знайшла на свою голову,- подумала я.
Та вголос сказала: "Якось не склалося".
І чому він мене про це питає?- думала я. Та всеж у його погляді не могла прочитати, та можливо не варто шукати у всьому приховане. Двоє однокласників просто зустрілися. Чи все ж варто?