1. Одна несподівана зустріч

Іноді зміни в наше життя приходять несподівано. Дивно і феєрично ніби на крутих американських гірках, що аж захоплюють подих , закручують у шаленому вирі подій. Зміни в моєму житті розпочались одного літнього ранку з смски:” Вибач нам треба розійтись " ніби у якомусь банальному фільмі не вистачало тільки сумної мелодіі в тон...
За вікном моросив дощик початок червня видався дощовим.
Я спостерігала за краплями на вікні, що ліниво повзли донизу. Допиваючи чергову чашку гарячого шоколаду у якійсь забігайлівці я подумала про те, як швидко все може повернутись до початкової точки в один момент і це було вкрай неправильно. Захотілось подзвонити подрузі і розповісти все , почути в слухавці знайомий бадьорий голос і слова: «Я ж тобі казала”, « він просто невдаха “ чи щось і ще у дусі найкращої подруги.
Я вийшла назустріч прохолоді , що після теплого приміщення була дуже освіжаючою і від того тіло вкрилось «гусячою шкірою” все ж моя сукня точно не підходила для такої погоди…

Кав’ярня називалась” Велика Булочка “ ненадто оригінально на мою думку, та все ж те , що тут була найкраща в місті випічка щось таки означало.
 Мені подобалось бути частиною “вулика» так ми жартома називали кав’ярню тому, що тут було так гамірно ніби у вулику і невтомні офіціанти ніби бджілки ніколи не сиділи без роботи. У великій булочці панувала неповторна атмосфера сімейного затишку наповнена ароматами кориці, шоколаду і кави.
Цієї суботи я як і завжди працювала намагаючись забути про всі негаразди за роздачею вже мабуть 20-ї порції випічки. Та очевидно у мене це не дуже добре виходило- все валилось з рук , а думки гуляли деінде повертаючи мене до колишнього з його дівчиною . Я її уявляла негарною з парою зайвих кіло , так мені було легше.
-Вел, що з тобою сьогодні?- спитала Наталі подруга і особистий психолог в одному.
-Нічого -відповіла я, намагаючись не виказувати себе.
- Флісова, я ж тебе знаю! Можеш не ховати свій погляд ображеного цуценяти.-невідставала подруга.
Я добре знала цей рентгенівський погляд рудої і зрозуміла- тут не відкрутишся
-Так помітно?- нарешті здалась я.
-Це все через твого довбаного Дена? - Швидше констатувала ніж спитала Наталі.
-Довбаний вирішив, що нам треба розійтись- сказала я усміхнувшись невесело.
-От засранець!- мало не вигукнула подруга.
-Оплески!Браво! Я знаю що ти скажеш !- сказала я .
Та Наталі мовчала запустивши руку у гриву свого рудого волосся, що робило її схожою на левеня з кумедного мультика.
-А ти подивись на це з іншого ракурсу- нарешті продовжила подруга,-в тебе з’явився шанс щось змінити, тобі потрібні нові люди, нові враження, нове почуття. І я навіть знаю з чого почати.- Наталі змовницьки глянула на мене, кивнувши на 3 столик, де в повній самотності сидів хлопець.
-І що ти пропонуєш?- поцікавилась я, не розуміючи до чого вона хилить.
- Він погляду з тебе не зводить весь вечір і я думаю, що ви були б дуже гарною парою- познайомся з ним.
-Ти таки божевільна!- сказавши це, я зробила вигляд, що розглядаю свої нігті.
-І з чого ти взяла, що він з мене погляду незводить? До твого відома, якщо він ще нижче опустить очі у ту чашку з кавою, знадобиться дихальна трубка- пустила я вхід останній аргумент. -Ти занудааа, Вел.
Ну що ж можеш не знайомитись, ставлю сотку баксів, що у тебе не вийде.- Наталі кидала мені виклик на який я не могла не відповісти і перш ніж вона встигла щось іще сказати я вже йшла в напрямку столика номер 3.

Кожному потрібен такий кризанутий друг, що зможе дати чарівного стусана в одне місце і сказати: "Гей ти, чого носа повісила? Ану зберись! "- таким другом є для мене Наталі і я люблю її за це. Та зараз я б радше погодилась сидіти і далі дома сама, але мусила якось розбиратись з цією авантюрою подумки я назвала її "хвилинкою приниження". "Що я роблю?"- крутилось в моїй голові, я помітила, що поглядом шукаю запасний вихід.
А тим часом відвідувач ніпрощо не підозрюючи мирно сьорбав каву.
-Привіт,-промовила я,стараючись говорити впевнено. - Хочете ще кави
 -Ні, я ще цю не допив.-відповів він.
-А може булочку? У нас смачнючі булочки не здавалась я.
А в голові було лише одне:” Що я мелю! От ідіотка!”.- Ні, дякую,- була відповідь.
-Ок,-мовила я,і вже готова була визнати поразку і піти нічим. Та все ж у мене лишалась ще одна спроба.
-Взагалі то, я не це хотіла сказати, ти мені не допоможеш?-спитала так ніби мені до рота запхали повно вати.
-А чомби й ні, чим саме?- мовив хлопець, достатньо весело, очевидно йому просто було цікаво, що ж буде далі.
-Ми з подругою заклались на сотню баксів , що я не зможу познайомитись з тобою, а мені так не хочеться програти,- сказала я,- намагаючись не уявляти виразу свого обличчя при цьому, бо картина вимальовувалась не дуже…
- Ти не програєш, оскільки уже стоїш тут, а ще я Олександр друзі і знайомі називають Алекс,- відповів мій новий знайомий доволі буденним тоном, так ніби до нього кожен день підходять офіціантки з дивними проханнями.
- Валерія для друзів просто Вел,- відповіла я,- відчуваючи полегкість
- Ти не програєш, оскільки уже стоїш тут, а ще я Олександр друзі і знайомі називають Алекс,- відповів мій новий знайомий доволі буденним тоном, так ніби до нього кожен день підходять офіціантки з дивними проханнями.
- Валерія для друзів просто Вел,- відповіла я,- відчуваючи полегкість,- Дуже приємно. І часто ти погоджуєся так допомогти божевільним офіціанткам?- спитала я, після довгої паузи.
-Та ні, хіба якщо дуже попросять,- усміхнувся Алекс.
-Так, то у мене мабуть були очі, як у кота з "Шрека" раз ти погодився,- мовила я.
- Можна і так сказати , або я просто в захваті від божевільних офіціанток.- підморгнув мені хлопець, я усміхнулась у відповідь.
- Чого сумний Алекс?- спитала я, щоб не мовчати.
Хлопець посміхнувся кутиками губ видно було, що я потрапила у ціль.
Я не очікувала, що він стане виливати мені душу, з якого б це дива, та хлопець таки відповів
- З дружиною посварився... трам- там- там,- в його голосі лунав сарказм.
-Як я тебе розумію,- так і хотілося сказати мені, та раптом я почула голос начальниці Юліани, ми позаочі називали її Рупор, за характерний голос.
-Флісова! ану працювати! Ато звільню!- волала остання.
- Зараз іду!- відповіла я і пошепки щоб, тільки Алекс міг почути додала- Ну і зануда!
Алекс засміявся і теж прошепотів:
- Не будемо змушувати зануду чекати.- змовницьки підморгнувши мені.
Мабуть я б навіть могла б прогулятись з ним, або отак сидіти ще довго в якомусь не менш затишному місці, хотілось дізнатись, чи було б продовження цього випадкового знайомства.
- А ми зустрінемось ще?- спитав хлопець, ніби читав думки.
- Хтозна, - посміхнулась я.
Хлопець посунув до мене візитку .
- Тепер точно побачимось- всміхнувся білявий.
- Гаразд,- мовила я.
І знову почула неприємний голос начальниці.
- Валерія, ти що там приклеїлась до підлоги?..
Махнувши головою в сторону рупора я промовила: "робота кличе" і побігла обслуговувати столики.