Глибина розбрату

Дні ставали все напруженішими. Маленькі сутички на кордонах переростали у відкриті конфлікти, а недовіра між людьми та ельфами зростала. Естер і Ардал’єн робили все можливе, щоб стримати ситуацію, але здавалось, що сили, які прагнуть зруйнувати мир, стають дедалі сильнішими.

— Це вже не просто випадкові напади, — сказав Ардал’єн, коли вони разом переглядали черговий звіт від розвідників. — Хтось майстерно підігріває це полум’я.

Естер схилилася над картою, її погляд був серйозним і зосередженим.
— Хтось знає наші слабкі місця. Їхні дії точні й продумані. Це не може бути робота одинака.

Коли напади на поселення стали частішими, у таборі союзників почалися розбіжності. Люди звинувачували ельфів у саботажі, а ельфи натякали, що люди не готові дотримуватися домовленостей.

— Вони просто чекають на слушний момент, щоб зрадити нас! — кричав один із людських командирів.

— А ваші люди, здається, зовсім не проти підбурювати натовп! — парирував ельфійський лідер.

Естер і Ардал’єн змушені були постійно втручатися.

— Досить! — Естер підвищила голос, встаючи зі стільця на раді. — Ми тут, щоб зберегти мир, а не шукати винних серед союзників.

— Якщо ми не об’єднаємося, ми програємо, — додав Ардал’єн, його голос був тихим, але рішучим.

Але навіть між Естер і Ардал’єном виникла напруга. У моменти слабкості кожен із них підсвідомо ставав на сторону свого народу.

— Ти завжди захищаєш своїх! — кинула Естер під час чергової суперечки, коли вони залишилися наодинці.

— А ти не бачиш, що твої люди провокують ці конфлікти? — відповів Ардал’єн, стискаючи кулаки.

Вони стояли у напруженій тиші, але згодом обидва зрозуміли, що лише вороги виграють від їхньої сварки.

— Ми не можемо дозволити цьому зруйнувати нас, — сказала Естер, стиха торкаючись руки Ардал’єна. — Тільки разом ми зможемо знайти правду.

— Ти маєш рацію, — відповів він, вдихнувши глибоко. — Пробач мені.

Одного вечора до Естер підійшов Алан, її давній товариш, із похмурим виразом обличчя.

— Естер, є дещо, про що тобі варто знати, — сказав він. — Я помітив, що один із наших людей часто покидає табір уночі.

Естер зупинилася, її серце стислося.
— Хто це?

— Це Карім. Він був моїм другом, але останнім часом я почав сумніватися в його намірах, — сказав Алан, уникаючи її погляду.

Естер не хотіла вірити. Карім був близьким до них обох, ідеалістом, який завжди говорив про мир.

Разом з Ардал’єном вони вирішили прослідкувати за Карімом тієї ж ночі. Коли всі заснули, Естер, Ардал’єн і Алан залишили табір, слідуючи за слабким світлом ліхтаря, що вів до околиці лісу.

Карім зупинився біля невеликого пагорба, де на нього вже чекала група людей і ельфів, одягнених у темні плащі.

— Ми повинні діяти швидше, — говорив Карім. — Інакше мирні переговори зміцнять союз, і наші зусилля будуть марними.

— Ти зрадник, Карім, — прошепотіла Естер, її голос тремтів від гніву.

Естер і Ардал’єн вирішили не чекати. Вони атакували, застукавши змовників зненацька. Але Карім виявився хитрим і спритним.

— Ви нічого не розумієте! — крикнув він, ухиляючись від удару Естер. — Я роблю це заради нас усіх! Мир не може тривати, якщо обидві сторони не зміцняться у боротьбі.

— Це не твоя справа вирішувати, що краще для всіх! — відповів Ардал’єн, випускаючи стрілу, яка вибила зброю з рук одного з найманців.

Битва була короткою, але інтенсивною. Урешті-решт змовники відступили, але Карім залишився. Він упав на коліна перед Естер, відмовляючись від подальшого опору.

— Ти все ще можеш виправити свої помилки, — сказала Естер, її голос був сповнений суму.

— Якщо ви не зупините ворогів, вони знищать і людей, і ельфів, — прошепотів Карім перед тим, як його забрали під варту.

Естер і Ардал’єн повернулися до табору, знаючи, що конфлікт ще далеко не завершено. Але тепер вони мали більше ясності: їхні вороги були ближчими, ніж вони думали.