Заслуговують бути щасливими

З кожною новою зустріччю симпатія між ними ставала дедалі сильнішою. Вони почали знаходити більше часу для спільних моментів, хоча і намагалися залишатися обережними. Але з кожною годиною, проведеною разом, між ними все більше зникала прірва, що розділяла їхні народи.

Одного вечора, під час прогулянки лісом, Естер несподівано зупинилася і взяла Ардал’єна за руку. Він здивовано подивився на неї, але не відпустив.

— Ти не боїшся, що це все може закінчитися катастрофою? — запитала вона, не випускаючи його руки.

Ардал’єн подивився вдалечінь, немов шукаючи відповіді серед дерев.

— Я боюся, — тихо відповів він. — Але ми вже занадто довго живемо в страху. Можливо, настав час щось змінити.

Естер мовчала, розмірковуючи над його словами. Вони обоє розуміли, що їхнє кохання — це ризик, який може зруйнувати все. Але водночас вони більше не могли заперечувати того, що відчували.

Їхні зустрічі стали частішими. Вони знаходили час поговорити не тільки про політику чи обов'язки, а й про своє життя, мрії та бажання. Ардал'єн розповідав про свої дитячі роки в лісі, про те, як навчався магії та військової справи, як його виховували старійшини ельфів, готуючи до ролі лідера.

Естер ж розповідала йому про своє дитинство в людському поселенні, про те, як важко було зростати під тиском обов'язку стати воїном, захисником свого народу. Вони сміялися з історій з минулого, обмінювалися думками про своє місце в світі.

З кожною зустріччю Ардал'єн і Естер почали помічати, що їхні почуття стають глибшими. Вони відчували взаємну симпатію, яка зростала з кожною розмовою, з кожним поглядом, з кожною миттю, проведеною разом. Однак жоден з них не наважувався зробити перший крок або висловити свої почуття вголос. У глибині душі вони обидва розуміли, що це не просто симпатія, але також боялися зізнатися собі в цьому.

Попри те, що мир між ельфами та людьми почав набирати сили, цей крихкий союз усе ще залишався під загрозою. Радикальні угруповання з обох сторін продовжували саботувати зусилля для підтримання миру. Вони влаштовували напади на спільні поселення, викрадали ресурси, спалювали ферми. Естер і Ардал'єн брали активну участь у вирішенні цих конфліктів, намагаючись залагоджувати ситуацію та заспокоювати народи.

Однак кожен новий інцидент нагадував їм, наскільки крихким був цей мир. Вони розуміли, що навіть найменша помилка або новий напад можуть призвести до відновлення війни, і тому їхні зусилля були спрямовані на захист нової ери взаєморозуміння.

Ці труднощі тільки зближували їх. Кожна нова битва за мир ставала ще одним випробуванням для їхньої дружби, а згодом і для зароджуваних почуттів. Естер і Ардал'єн разом брали участь у переговорах з іншими лідерами, допомагали підтримувати порядок у прикордонних містах і не раз рятували один одного в небезпечних ситуаціях.

Їхні стосунки почали змінюватися після цього моменту. Ардал'єн і Естер все частіше знаходили час для себе, щоб поговорити, посміятися або просто помовчати разом. Їхня зв'язок ставав глибшим з кожним днем, але вони розуміли, що попереду на них чекає ще багато випробувань.

Їхні народи ще не були готові прийняти любов між ельфом і людиною, і вони знали, що, можливо, їм доведеться приховувати свої почуття від інших. Естер і Ардал'єн розуміли, що їхній союз може викликати обурення як серед ельфів, так і серед людей. Більшість продовжували вважати, що мир — це тимчасове явище, і що справжня гармонія між расами неможлива.

Однак навіть у таємниці, їхні стосунки розквітали. Кожен новий день був для них можливістю пізнати один одного глибше. Вони обговорювали не лише політику та воєнні стратегії, але й ділилися найпотаємнішими думками, страхами та мріями. Ардал'єн показував Естер свої улюблені місця в лісах ельфів, розповідав про магію природи та її складні закони. Вона ж ділилася з ним своїми історіями з дитинства, розповідаючи про те, як була змушена стати воїном, хоча мріяла про інше життя.

Їхні стосунки неодноразово піддавалися випробуванням. Після кількох тижнів відносного спокою між людьми і ельфами знову почали з'являтися тривожні ознаки. Незадоволені обидві сторони поступово збирали сили, готуючи нові сутички. Естер і Ардал'єн знали, що на них чекають важкі часи.

Одного разу, коли їхній загін вів переговори в одному з лісових поселень ельфів, на них напала група радикалів. Це був короткий, але жорстокий бій. Ардал'єн отримав серйозне поранення в бою, і лише завдяки вчасній допомозі Естер йому вдалося вижити. Цей випадок ще більше зблизив їх.Після бою, коли він повернувся до табору з пораненням, Естер відчула справжній страх за нього. Цей момент став для неї переломним: вона зрозуміла, що більше не може заперечувати своїх почуттів.

— Ти не можеш завжди ризикувати так, — сказала вона з тривогою в голосі, доглядаючи його рани в наметі. — Якщо з тобою щось станеться...

— Я воїн, Естер, — відповів він спокійно, хоча відчув її тривогу. — Це моя природа. Як і твоя.

— Ти б міг загинути! — кричала Естер, доглядаючи за ним після бою.

— Але не загинув, — відповів Ардал'єн, стискаючи її руку. — І частково завдяки тобі.

Ці моменти, коли вони були разом, коли їхні життя опинялися на межі, лише підсилювали їхні почуття. Вони більше не могли ігнорувати того, що з ними відбувалося.

Вона мовчки сіла поруч, відчуваючи тяжкість цих слів. Вони обидва знали, що на війні ніколи не можна бути впевненим у завтрашньому дні. Але відтепер її тривога була не лише за народ, а й за нього — за того, кого вона почала любити.