Плутанина почуттів і мирні плани

Після повернення до табору, вечір здавався спокійним. Воїни, виснажені днями боротьби і тривалим походом, розходилися по своїх місцях, готуючись до заслуженого відпочинку. Над табором нависало тяжке почуття невизначеності. Серед дерев, що оточували табір, чулися лише тихі звуки вітру та шелест листя. Але серед людей і ельфів, які сиділи біля багать, панувала напруга, ніби всі очікували наступної хвилі. У думках Естер і Ардал'єна не було місця для спокою. Вони разом повернулися з сутички з Карімом, але їхні серця несли тягар сумнівів.

Естер, сидячи біля вогню, мовчки дивилася на танець полум’я. Її погляд був задумливим, губи злегка стиснуті. Вона дивилася на темне небо, усе ще відчуваючи гіркий присмак зради Каріма, одного з найближчих людей Ардал'єна. За кілька днів подій відбулися значні зміни, але внутрішні питання й роздуми не залишали її у спокої. Нещодавні розмови з Ардал'єном про їхні почуття не дали їй того розуміння, якого вона шукала. Чи дійсно Карім був правий у своїх судженнях, вважаючи, що між ними є щось більше, ніж просто взаємна симпатія?

Поруч із нею сидів Ардал'єн. Він був не менше заглиблений у свої думки, його тонкі риси обличчя підкреслювалися мерехтливим світлом багаття. Він був полководцем, від якого чекали рішучих дій і стратегічних рішень, але тепер він відчував, як ситуація вислизає з його рук. Він теж не був упевнений у тому, що відчуває до Естер. . Вони обоє мовчали, кожен поглинутий своїми думками.

— Він помилявся, — несподівано порушила мовчанку Естер. Її голос був тихим, але чітким.

— Хто? Карім? — уточнив Ардал'єн, хоча він і так розумів, про кого йде мова.

— Так, — продовжила вона, дивлячись на небо. —. Він був переконаний, що між нами щось більше... Щось, чого немає. Він думав, що між нами є кохання. Але це не так. — Естер різко зітхнула, ніби намагаючись звільнитися від цих слів.

Ардал'єн нахмурився, його погляд потемнів. Він похитав головою.

— Він справді вірив у це. Я бачив це в його очах. Але він помилявся. Ми... — Він задумався, підбираючи слова. — Ми не кохаємо одне одного. Є симпатія, повага, але не більше. Я не впевнений, що це кохання. Ми просто воїни, які звикли боротися пліч-о-пліч. Ми поважаємо одне одного, але це ще не означає, що є щось більше.

Естер зітхнула, її плечі трохи опустилися. Вона коротко кивнула, погоджуючись. Їй здавалося, що вони обоє намагаються довести це не лише один одному, але й собі. Вона відчувала, що їхній зв'язок був міцніший, ніж звичайна дружба, але чи дійсно це було кохання? Невже Карім просто перебільшив їхні стосунки?

— Я теж так думаю. Симпатія, повага, взаєморозуміння. Це важливо, але не те, що Карім сприймав за кохання. Ти маєш рацію, — додала вона після кількох хвилин мовчання. — У нас просто симпатія. Я поважаю тебе як полководця, ти поважаєш мене як воїтельку. Це все.

Вогонь продовжував мерехтіти, освітлюючи їхні обличчя. Вони сиділи поруч, здавалося б, віддалені один від одного не тільки фізично, а й емоційно. Їхні серця билися швидко після нещодавніх подій, але відповіді на внутрішні питання ще не з’явилися. 

Ардал'єн глибоко зітхнув і витер піт з лоба. Їхня розмова загострювалася, хоча кожен з них хотів знайти в ній заспокоєння.

Коли Естер і Ардал'єн завершили своє коротке обговорення почуттів, їхня розмова перейшла до іншої, не менш важливої теми — миру. Війна між людьми та ельфами тривала десятиліттями, і кожна сторона втрачала сили. Вони знали, що доведеться знайти вихід, щоб зупинити цей безкінечний конфлікт.

— Ми не можемо продовжувати так, — тихо сказав Ардал'єн. — Занадто багато смертей, занадто багато ненависті. Як ми можемо переконати наших людей у тому, що мир можливий?  Але все одно, ми маємо зробити щось, щоб покласти край війні, — сказав він, змінивши тему. — Після того, що сталося з Карімом, нам доведеться знайти нові шляхи до миру.

Естер кивнула, задумливо дивлячись на нього. Вона подумки погодилася з ним. Їхня війна, яка тривала вже десятки років, забрала занадто багато життів. Ще й теперішня ситуація ставила під загрозу все, що вони намагалися побудувати. Союз, який міг би бути непорушним, ледве тримався. Після зради Каріма, вони не могли дозволити собі нових конфліктів.

— Я не знаю, наскільки можливо укласти мирний договір, — повільно сказала вона, спостерігаючи за полум’ям. — Але, можливо, є спосіб переконати наших народи. Ти ельф, я людина. Якщо ми, представники ворогуючих сторін, зможемо працювати разом, то, можливо, це стане символом для інших. Ми обидва знаємо, що перемога не принесе нам того, що ми шукаємо. Смерті наших людей не зроблять ні людей, ні ельфів щасливими. Нам потрібно щось більше.

— Так, — Ардал'єн кивнув. — Але хто повірить, що ми можемо тримати мир? Наші війська ще не готові до переговорів. Ти ж бачила, як нас зустріли після повернення. І це після перемоги над Карімом. Ти пропонуєш переговори? — запитав Ардал'єн, його голос звучав недовірливо. — Але хто на це піде?

— Вони побоюються, що ця зрада була лише початком, — сказала Естер, голос її став серйознішим. — Але ми маємо показати їм, що є інший шлях.

Ардал'єн уважно подивився на неї.

— І як ти пропонуєш це зробити?

Естер задумалася на мить, обмірковуючи свій план.

— Нам потрібні союзники з обох боків, — впевнено відповіла Естер. — Люди, які втратили своїх рідних, стратеги, які розуміють, що ми просто втрачаємо сили, і навіть ті, хто готовий до змін. Я бачила таких серед моїх людей. Ти, напевно, бачив таких і серед ельфів. Не лише воїнів, а й мудреців, стратегів, навіть звичайних людей і ельфів, які втратили рідних на цій війні. Вони знають ціну цього конфлікту. Можливо, вони зможуть допомогти знайти шляхи до миру.