Подорож

Ардал’єн стояв трохи осторонь, його постать мовби зливалася з тінями дерев. Його очі були спрямовані вперед, і Естер не могла не помітити, як він був поглинутий своїми думками. Вони не розмовляли з моменту зради Каріма. Їхня довіра, яка поступово розвивалася, тепер була під загрозою.

— Ми не можемо більше так продовжувати, — тихо промовила Естер, наближаючись до Ардал’єна.

Ардал’єн повільно обернувся до неї. Його погляд був важким, сповненим турбот.

— Я знаю, — коротко відповів він.

Естер вдивлялася в його обличчя, намагаючись знайти відповіді на всі питання, що вирували в її голові. Вона відчувала, що їхній союз був під загрозою не лише через зовнішніх ворогів, але й через внутрішні сумніви. Але що робити далі?

— Що ти плануєш? — спитала вона, обережно вимірюючи кожне слово.

Ардал’єн зітхнув і підняв голову до неба, немов шукаючи там підказки.

— Ми не можемо дозволити собі ще одну втрату, — сказав він, дивлячись на неї. — Карім знав про наші позиції, наші плани. Якщо він приєднається до людей або інших ельфійських загонів, нас оточать і знищать.

Естер стиснула кулаки, відчуваючи, як гнів на Каріма піднімається в ній з новою силою. Він був близьким до Ардал’єна, і його зрада вдарила їх обох глибше, ніж просто на рівні війни.

— Що ти хочеш зробити? — запитала вона, не відводячи погляду від нього.

— Я хочу його знайти, — сказав Ардал’єн, його голос звучав холодно. — І я хочу, щоб ти пішла зі мною.

Естер застигла на мить. Вона не очікувала такої пропозиції, але в ній була гірка правда. Карім був не просто загрозою, він став особистим ворогом для них обох.

— Ти хочеш йти лише вдвох? — запитала вона.

— Це єдиний спосіб, — відповів Ардал’єн. — Якщо ми підемо з загоном, це приверне увагу інших сил. Ми повинні бути тихими, непомітними.

Естер вдихнула глибоко, намагаючись зібрати свої думки докупи. Вона вже бачила небезпеку цього плану, але водночас розуміла його необхідність.

— Гаразд, — сказала вона. — Я піду з тобою.

Ардал’єн уважно подивився на неї, його погляд став м’якішим.

— Я знав, що ти скажеш це, — промовив він з легким усміхом на вустах.

Наступні години вони провели, готуючись до подорожі. Вони вирішили не брати багато речей — лише найнеобхідніше. Їхній шлях був небезпечним, і швидкість була ключовою. Естер і Ардал’єн вирушили в ніч, залишаючи армію позаду, занурюючись у темні ліси, що тепер здавалися ще більш ворожими й таємничими.

Вони рухалися мовчки, відчуваючи напругу, що висіла у повітрі. Ліс жив своїм життям, але все більше Естер відчувала, що це життя змінилося з того часу, як вона вперше потрапила сюди. Чи була це зрада Каріма, що отруїла її думки, чи справді ліс почав діяти проти них?

Дорогою, коли вони перетинали густі ліси, до них долітали чутки про нові союзи між людьми та ельфами. Це були лише поодинокі випадки, але вони вже вказували на зміни. Естер думала про це з надією, але також з тривогою. Чи дійсно їхній світ зможе прийняти мир, після всього того, що сталося? Чи зможуть люди й ельфи співіснувати, коли між ними було стільки крові?

— Ми повинні довіряти, — сказав Ардал'єн, наче прочитавши її думки.

— Я сподіваюся, що ти правий, — відповіла Естер. — Але як можна побудувати мир на руїнах війни?

Ардал'єн задумався на хвилину.

— Мир завжди будується на руїнах, — сказав він. — Але справжній мир приходить лише тоді, коли обидві сторони готові до змін.

Естер знала, що він мав рацію. Але тепер, коли вони наближалися до нової ери, вона відчувала, що перед ними стоїть набагато складніше завдання, ніж будь-коли раніше.

Того вечора вони сиділи поруч, вдивляючись у вогонь, що горів біля їхнього табору. Вони обговорювали майбутнє, свої плани, надії та страхи. Але найбільше Естер відчувала, що їхній шлях тільки починається. Світ змінився, але вони повинні були змінити його ще більше.

Наступного ранку вони знову вирушили в дорогу, залишаючи позаду табір і старі рани війни. Їхня мета була ясною — знайти шлях до миру, навіть якщо це означало зіштовхнутися з новими небезпеками.

Світ обертався, і разом з ним змінювалися й вони.

Подорож була складною. Вночі температура падала, і обидва мусили зупинитися в печері, яку знайшли по дорозі. Сидячи біля вогнища, Естер відчувала, як важкість тягарем лежить на її плечах. Іноді вона питала себе, чи це взагалі правильний шлях. Втеча від конфлікту чи лицем до лиця зі зрадником? Що чекає на них попереду?

— Я не думав, що все так обернеться, — сказав Ардал’єн, ламаючи тишу. Його голос був тихим, але в ньому звучала гірка нотка.

— Що саме? — запитала Естер, виводячи його з думок.

— Карім… — його голос був тихим. —  Я завжди вважав Каріма одним зі своїх найближчих друзів. Я довіряв йому більше, ніж будь-кому в армії. Але він пішов проти нас. Мабуть, його мотиви були складніші, ніж ми могли б собі уявити.

Естер мовчки кивнула. Вона теж довіряла Каріму, і його зрада боліла їй не менше. она розуміла біль зради, але нічого не могла сказати, що полегшило б цей тягар.