Коли Вогонь Горить Яскравіше

Естер сиділа на своєму коні, вдивляючись у далечінь. Вона спостерігала за своїм військом, яке готувалося до бою, і її серце стискалося від тривоги. Останні кілька днів були наповнені непевністю та страхом, і сьогодні їй доведеться знову зустрітися з ельфами, які були не лише ворогами, але й загадкою, яку вона не могла розгадати.

Спогади про попередні битви викликали в Естер змішані почуття. Її рідне місто все ще пам’ятало ту жахливу ніч, коли ельфи вперше напали. Вони прийшли як примари, мовчазно і безжально. Тоді багато хто з її близьких загинув, і це залишило глибокий шрам на її душі. Але війна тривала, і вона стала більш витривалою та рішучою. Їй було боляче втрачати своїх людей, але кожна їхня смерть загартовувала її дух. Естер зрозуміла, що тільки сильна воля дозволить їм виграти цю війну.

Розвідники повідомили про активність ельфійських військ неподалік від кордону, і Естер знала, що це не просто випадковість. Вона підозрювала, що ельфи готують новий наступ, і цього разу вони можуть бути ще небезпечнішими, ніж раніше. Їй доведеться зібрати всі свої сили й стратегічні здібності, щоб протистояти їм.

Вітер, що віяв з півночі, приносив із собою запах соснової смоли й вологої землі. Ліс, що розділяв території ельфів і людей, завжди був джерелом напруги. Він був домом для багатьох загадкових створінь і магічних істот, і ніхто не знав, які ще таємниці ховаються серед його густих дерев. Для ельфів ліс був природним домом, де їхня магія проявлялася в повній мірі, але для людей він був небезпечним і незрозумілим місцем.

Коли сонце почало спускатися за горизонт, кидаючи довгі тіні на землю, Естер віддала наказ вирушати. Її військо вирушило у напрямку лісу, де вони мали зустріти ворога. Ліс, який завжди виглядав загадковим і трохи лякаючим, тепер здавався ще більш ворожим. Це була їхня природна межа, але тепер він став полем бою, де кожен крок міг стати останнім.

На кожному розі цього лісу стояли дерева-велетні, з гілками, що тягнулися до неба, наче намагаючись зловити сонце. Їхні стовбури були такими товстими, що чотири людини не змогли б їх обійняти, а кора була старою і шорсткою, як зморщене обличчя старця. Під гілками дерев ховався цілий світ — із своїми законами й порядками. Тут панувала напівтемрява, навіть у найсонячніший день. Густа зелень створювала ілюзію, що час тут зупинився.

Дерева, які бачили безліч подій і приховували безліч таємниць, мовчки спостерігали за тим, як людське військо наближається. Цей ліс був домівкою для багатьох поколінь ельфів, і вони знали кожен його куточок. Вони могли зливатися з ним, ховатися серед гілок і з’являтися з темряви, як привиди. Естер розуміла, що кожен її крок може бути прорахованим ворогом, і це робило її ще більш обережною.

Вона згадала, як в дитинстві батько розповідав їй історії про цей ліс. Про те, як ельфи колись жили в мирі з людьми, ділилися знаннями й допомагали одне одному. Але ці часи давно минули, і тепер ліс став символом їхнього розділення. Він був живим нагадуванням про те, що магія може бути не лише благом, але й прокляттям.

Наближаючись до лісу, Естер відчула, як атмосфера навколо стає напруженішою. Її війська рухалися мовчки, кожен воїн був зосереджений на своїй задачі. Вона вдивлялася в темряву між деревами, намагаючись помітити щось незвичайне, але ліс залишався тихим, як ніколи.

— Вони вже тут, — прошепотів Айдан, її найближчий радник, який їхав поруч із нею.

— Я знаю, — відповіла Естер, її очі не відводилися від лінії дерев. — Вони чекають на нас.

Коли вони дісталися до краю лісу, Естер зупинила своє військо. Вона знала, що потрібно бути обережною, і що будь-який необережний крок може призвести до катастрофи. Її серце билося швидше, але вона залишалася спокійною зовні. Вона не мала права показати своїх сумнівів.

— Розвідників уперед, — наказала вона, і кілька вершників відразу ж вирушили вперед, щоб перевірити територію.

Ці кілька хвилин, поки вони чекали на повернення розвідників, здалися їй вічністю. Естер вдивлялася в густий ліс, намагаючись побачити хоч якусь ознаку ворога. Її інтуїція підказувала їй, що щось не так. Але що саме? Їй потрібно було розгадати цей ребус до того, як стане надто пізно.

В очікуванні їхнього повернення, Естер відчула, як її серце почало бити швидше. Вона знала, що це може бути пастка, і що ельфи можуть скористатися їхнім наближенням, щоб атакувати. Але вона також знала, що не може чекати. Їм потрібна була перемога, інакше війна могла затягнутися ще на багато років.

В її думках з’явилися образи попередніх битв. Вона пам’ятала кожну втрату, кожне обличчя, яке вона більше ніколи не побачить. Це надавало їй сили, адже вона знала, що повинна зробити все можливе, щоб уникнути ще більшої кількості жертв. Її народ покладав на неї всі свої надії, і вона не мала права підвести їх.

— Вони повертаються, — тихо промовив Вілл, один із її найвірніших радників, показуючи на вершників, які швидко наближалися.

Розвідники підтвердили її найгірші побоювання. Ельфи дійсно готували засідку, вони розташувалися в тіні дерев, очікуючи на підхід людського війська. Вони були готові атакувати будь-якої миті.

— Ми не можемо чекати, — сказала Естер, ухвалюючи рішення. — Ми повинні діяти зараз, поки вони не готові до нашої відповіді.

Вона розгорнула свою армію, віддаючи накази швидко і чітко. Воїни розташувалися в бойовому порядку, готові до зустрічі з ворогом. Її серце билося в такт з тривогою, але вона знала, що не має права показати страх.

Вона підняла руку, даючи сигнал до початку наступу. Її війська, зосереджені та рішучі, рушили вперед. Це був момент, який вона чекала, момент, коли все мало вирішитися.

Битва розпочалася несподівано. Естер побачила, як ельфи, мовчазно і майже невидимо, виходять з-за дерев, їхні луки напружені, а мечі готові до бою. Вона віддала наказ до атаки, і її воїни кинулися вперед, зустрічаючи ворога з усією рішучістю.

Ліс наповнився звуками битви — дзвоном мечів, свистом стріл, криками воїнів. Естер трималася в авангарді, ведучи свій народ вперед, кожен її удар був точним і безжальним. Вона знала, що від її рішучості залежить успіх усього бою.