Обмін Полоненими

Командири мовчали, обмірковуючи її слова. Всі вони знали, що війна вже занадто довго тягнеться, і її кінець не видно на горизонті. Кожен з них бачив смерть своїх товаришів, родичів, друзів. Кожен з них втомився від цього безкінечного кола ненависті і смерті.

— Я згоден з Естер, — несподівано заговорив один з командирів, Томас, що завжди був мовчазним і стриманим. — Ми повинні спробувати. Якщо це пастка, то ми підготуємося до неї. Але якщо це не так, ми можемо врятувати багато життів.

Вілл зітхнув, дивлячись на карту перед собою. Він був одним із тих, хто вважав, що війна — це єдиний шлях. Але навіть він розумів, що цей шлях веде лише до втрат.

— Добре, — сказав він після довгого мовчання. — Ми погоджуємося на обмін полоненими. Але ми будемо готові до будь-якого розвитку подій. Ніхто не повинен знати про це, окрім нас.

Потім Вілл ще додав:

— Ми повинні бути обережними, — сказав він. — Якщо ми підемо на цей обмін, то повинні бути готові до зради. Ми повинні мати план на випадок, якщо все піде не так.

Естер кивнула, відчуваючи, як тягар відповідальності стає ще важчим. Але вона знала, що зробила правильний вибір. Вона мала надію, що цей обмін стане першим кроком на шляху до миру.

— Ми підготуємося, — сказала вона. — Ми не дозволимо, щоб нас застали зненацька. Але я вірю, що це наш шанс. І я прошу вас дати мені можливість спробувати.

Після довгого обговорення командири погодилися з її пропозицією. Було вирішено провести обмін полоненими через тиждень. Це було ризиковане рішення, але вони розуміли, що іншого шансу у них може не бути.

Наступні дні пройшли в напруженій підготовці. Кожен солдат, кожен командир був зайнятий своєю справою. Вони готувалися до обміну полоненими з такою серйозністю, як до великої битви. Кожен крок був продуманий до дрібниць. Вони готували засідки, запасні плани, передбачали кожен можливий сценарій. Естер разом з іншими командирами планувала операцію з обміну, передбачаючи кожну можливу небезпеку. Вона мала надію, що Ардал'єн буде чесним, але водночас розуміла, що довіра — це те, що потрібно заробити.

Естер не знаходила собі місця. Вона постійно перебувала між тренувальним табором, де готувалися воїни, і стратегічним наметом, де обговорювалися деталі операції. Вона спала лише декілька годин на день, а вночі її переслідували кошмари — кошмари про те, як усе може піти не так.

Одного вечора, коли вона вже збиралася йти спати, до неї прийшов один з її старих друзів — Олівер. Він був одним з небагатьох, хто залишився живий після численних битв, і тепер служив розвідником у її армії.

— Ти виглядаєш виснаженою, — сказав він, сідаючи поруч з нею біля вогнища.

— Я так і є, — відповіла вона, спробувавши усміхнутися. Але усмішка не дійшла до її очей.

— Це через обмін? — запитав Олівер, пильно дивлячись на неї.

— Так, — зітхнула вона. — Я не можу позбутися відчуття, що роблю щось не так. Що цей обмін може бути пасткою, що ми можемо втратити ще більше людей.

— Це природно, — сказав він, поклавши руку їй на плече. — Ми всі боїмося невідомого. Але ти сильна, Естер. Ти завжди була сильною. І я вірю, що ти зробиш правильний вибір.

Естер подивилася на нього і кивнула.

— Дякую, Олівере. Твої слова завжди допомагають мені.

Він усміхнувся і підвівся.

— Тоді я піду. Тобі треба відпочити. Завтра буде важкий день.

Він пішов, а Естер залишилася наодинці з вогнищем і своїми думками. Вона знала, що завтра стане переломним моментом для неї, для її війська і, можливо, для всієї війни. Але чи була вона готова до цього?

На ранок все було готово. Воїни стояли у рядах, готові до будь-якого розвитку подій. Естер сиділа на своєму коні, спостерігаючи за приготуваннями. Її серце билося швидко, але вона намагалася тримати себе в руках. Це був її момент, момент, коли вона мала показати свою силу і рішучість.

У день обміну полоненими, вони вирушили до місця зустрічі — старовинного мосту, який колись з'єднував дві країни, а тепер став символом роз'єднання. Міст був покинутий і напівзруйнований, його кам'яні плити поросли мохом, а колись міцні балки потріскали і похилилися.

Коли вони вирушили до місця обміну, ліс навколо здавався ще темнішим і загрозливішим. Вони рухалися обережно, не видаючи жодного звуку, щоб не привернути увагу можливих ворогів. Естер відчувала, як напруга серед воїнів зростає з кожним кроком.

Коли вони наблизилися до мосту, який був призначений місцем обміну, Естер побачила на іншому боці Ардал'єна з його воїнами. Він стояв спокійно, його обличчя було непроникним, але в його очах було щось, що змусило Естер задуматися. Чи дійсно він бажав миру? Чи це була лише гра?

Естер стояла на одному боці мосту, її серце билося швидко, але вона тримала себе в руках. Вона була готова до будь-якого розвитку подій. На протилежному боці з'явився Ардал'єн, супроводжуваний кількома ельфійськими воїнами. Вони рухалися тихо, майже безшумно, їхні фігури зливалися з навколишнім лісом.

Обидві сторони зупинилися на протилежних кінцях мосту, очікуючи сигналу. Полонені стояли за ними, готові перейти на інший бік. Естер і Ардал'єн обмінялися поглядами. Естер дала знак своїм людям, і кілька полонених, зв'язаних і виснажених, були виведені вперед. З боку ельфів також вийшли полонені люди.

— Готові? — запитав він, його голос прозвучав впевнено, але з ноткою тривоги.

— Так, — відповіла вона, намагаючись не виказати своїх власних сумнівів.

Полонені почали повільно переходити міст, з обох сторін їх супроводжували воїни. Кожен крок здавався вічністю, кожен рух викликав у Естер нову хвилю тривоги. Вона спостерігала, як її люди йшли на інший бік, як ельфи йшли до неї. Вона чекала на будь-який знак зради, на будь-який несподіваний рух. Естер і Ардал'єн стояли на місці, спостерігаючи за кожним кроком. У повітрі висіла напруга, але ніхто не робив рухів, які могли б зірвати обмін.

Але нічого не сталося. Полонені благополучно перейшли на інший бік, і кожен повернувся до своїх. Коли останній полонений перетнув міст і перейшов на бік своїх, Естер відчула полегшення. Естер не могла повірити своїм очам. Вона відчула, як напруга в її тілі поступово зменшується. Вона не могла повірити, що це вдалося, що перший крок до миру був зроблений. Але водночас вона знала, що це лише початок, і попереду ще багато випробувань.