Втеча

Сиріон був менш суворим і відкритішим, ніж інші. Він був високим і з темним волоссям, його голос був м'яким і доброзичливим. Одного разу, коли Естер випадково зіткнулася з ним під час прогулянки, він заговорив із нею, виявляючи щирий інтерес.

— Ти не виглядаєш як звичайний бранець, — сказав Сиріон, його погляд був сповнений цікавості. — Зазвичай, люди в твоєму становищі втрачають надію. Але ти продовжуєш боротися. Чому?

Естер здивовано глянула на нього, але чесно відповіла:

— Я не можу дозволити собі здатися. Я маю боротися за своїх людей і за свою свободу. Навіть якщо я в полоні, я все ще можу знайти способи допомогти.

Сиріон кивнув головою, його обличчя виражало розуміння. Вони почали спілкуватися дедалі частіше, і Естер почала помічати, що його ставлення до неї змінюється. Сиріон був одним із небагатьох, хто ставився до неї з повагою та розумінням, що допомагало їй справлятися з труднощами.

Ардал'єном, хоч і виявляв формальну суворість, також почав виявляти більше інтересу до Естера. Він іноді відвідував її, щоб обговорити її думки та ідеї про поточну ситуацію. Ці зустрічі стали для Естер можливістю краще зрозуміти його наміри та, можливо, знайти способи використати це розуміння у своїх інтересах.

Щодня, проведений у таборі, був для Естер випробуванням, але вона навчилася адаптуватися. Її зв'язки з іншими бранцями та солдатами, її зусилля допомогти та підтримувати моральний дух серед своїх співвітчизників, а також її взаємодія з ельфійськими стражами та офіцерами стали важливою частиною її нового життя.

Вона знала, що її майбутнє залишалося невизначеним, але вона була сповнена рішучості зробити все можливе, щоб змінити ситуацію. І хоча її шлях був сповнений труднощів, вона відчувала, що кожен день наближає її до розуміння і, можливо, до шляху до миру.

Наступні дні пройшли в безперервному роздумах. Естер думала про своє життя до війни, про те, як вона стала воїном, про своїх друзів і соратників. Вона згадувала кожен момент свого життя, намагаючись знайти відповіді на питання, що мучили її. Водночас, вона не могла позбутися думок про Ардал'єна і його слова. Він змінив її світогляд, і це її лякало.

Кожен раз, коли двері відчинялися, вона очікувала побачити його, але Ардал'єн не з'являвся. Замість нього приходили лише стражники, які приносили їжу і стежили за нею. Естер помічала, що їхні погляди стали більш настороженими, ніби вони відчували, що щось змінюється в ній.

Одного дня, коли вона вже майже втратила надію на розмову з Ардал'єном, двері її камери знову відкрилися. На цей раз до неї зайшов молодий ельф, який був їй незнайомий. Він був худорлявим, з гострими рисами обличчя і зеленими очима, що сяяли цікавістю.

—Мене звати Еліон, – сказав він, коли зайшов до кімнати і сів на край її ліжка з моху. —Я друг Ардал'єна.

Естер дивилася на нього з підозрою, але вирішила не показувати свою недовіру.

—Що тобі потрібно? – запитала вона, намагаючись тримати себе в руках.

—Ардал'єн попросив мене прийти до тебе, – відповів Еліон. —Він зайнятий на Раді, але не хоче, щоб ти почувалася покинутою.

Естер відчувала, як у ній наростає гнів. Їй здавалося, що вони грають з нею, намагаючись змусити її підкоритися. Але її дух залишався незламним, і вона вирішила не давати їм задоволення від її слабкості.

—Я не потребую вашої турботи, – холодно відповіла вона. —Якщо Ардал'єн хоче щось сказати мені, нехай зробить це сам.

Еліон посміхнувся, але його посмішка була сумною.

—Ти не розумієш, – сказав він. —Це більше, ніж просто війна. Ардал'єн бачить у тобі не ворога, а союзника. Він вірить, що ти можеш допомогти нам знайти шлях до миру.

Естер дивилася на нього, не вірячи власним вухам.

—Союзника? – зневажливо повторила вона. —Я – ворог вашого народу. Я ніколи не стану вашим союзником.

Еліон опустив погляд, його обличчя було серйозним.

—Можливо, ти маєш рацію, – сказав він тихо. —Але, можливо, Ардал'єн бачить щось, чого не бачимо ми. Він завжди був мудрішим за нас.

Естер мовчала, не знаючи, що відповісти. Вона відчувала, як в ній знову наростає сум'яття. Її серце билося швидше, і вона не могла зрозуміти, чому ці слова так сильно впливають на неї.

—Я повернуся завтра, – сказав Еліон, піднімаючись. —Подумай над тим, що я сказав.

Він залишив кімнату, залишивши Естер наодинці зі своїми думками. Вона лежала на підлозі, дивлячись у стелю, намагаючись розібратися у своїх відчуттях. Чи могла вона справді знайти спільну мову з ельфами? Чи могли вони знайти шлях до миру?

Минуло кілька днів, але Ардал'єн не з'являвся. Естер почала відчувати, що щось змінилося. Вона не могла зрозуміти, що саме, але її почуття підказували їй, що час діяти. Вона знала, що не може залишатися в цій в'язниці вічно. Їй потрібно було знайти спосіб втекти, навіть якщо це буде важко і небезпечно.

Одного разу, коли стражники принесли їй їжу, вона помітила, що один з них залишив двері трохи прочиненими. Її серце застукало швидше, і вона вирішила діяти. Вона повільно підійшла до дверей, намагаючись не привертати уваги. Двері не скрипіли, і вона змогла їх тихо відчинити. Вийшовши за межі своєї камери, вона побачила довгий коридор, освітлений тьмяним світлом рун на стінах. Тиша панувала навкруги, і це лише додавало напруги.

Естер швидко, але обережно рухалася вперед, намагаючись запам'ятати шлях. Вона знала, що будь-який шум може привернути увагу стражників, і тоді її план зруйнується. Її серце билося так сильно, що вона боялася, що його стук почують ельфи.

Коридор вивів її до великої зали, де зберігалися стародавні артефакти. Вони були розміщені на кам'яних п'єдесталах, кожен з яких був обвитий ліанами. Естер відчула, як її тіло наповнюється енергією, коли вона пройшла повз них. Вона зрозуміла, що ці артефакти мають велику силу, але зараз було не час для роздумів. Вона повинна була знайти вихід.

Нарешті вона побачила двері, що вели назовні. Її серце застукало ще сильніше, і вона відчувала, що свобода близько. Вона обережно підійшла до дверей і спробувала їх відчинити. Вони були важкими, але вона змогла відкрити їх на достатню ширину, щоб пройти.