1 глава

Мішель

Сьогодні мені 20 років...
20 років як я існую на цьому світі.

Мій ювілей повинен бути найкращим днем в моєму житті, і я приклала максимум зусиль, щоб так і було, але доля вирішила інакше.

Цілі два місяці я готувалася до цього дня...
Я обирала сукню, макіяж, зачіску, ресторан, де все це мало відбуватися, декор, квіти, листівки, які відправила друзям, меню, напої...та багато іншого...все до дрібничок...я була в очікуванні цього дня...

Кожен день я була на дикому стресі, але мене відволікав мій хлопець....але тепер я можу сказати...колишній хлопець...

Він виявився брехуном...

Всі його слова про його безмежне кохання були брехнею...

Всі його гарячі погляди на мене були брехнею...

Всі його дотики були брехнею...

Всі його вчинки для мене, були брехнею...

Всі його поцілунки були брехнею...

Всі його мрії про наше спільне майбутнє були брехнею....

Я спускаюся по стінці на коліна та гірко плачу.
Я знову прокручую їхній діалог у себе в голові. Діалог мого "коханого" та моїх "друзів"

***
Декілька хвилин тому....

У мене пересохло в роті, тому я вийшла з кімнати та пішла до бару по напої, перед цим поцілувавши Сергія в щоку.

Підійшовши до стійки, я замовила безалкогольне мохіто та почала дивитися навколо.
Для свого дня народження я обрала ресторан-клуб. Тут можна як смачно й спокійно поїсти, так і весело та гучно відірватися під музику.
Зараз я в зоні, де всі танцюють. 
Навколо море людей, які прийшли відпочити в свій вихідний. 
Мені подобається ця атмосфера, але час вже повертатися назад.
Як же свято без іменинниці.

Я була дуже щаслива, тому посміхнулося.

Але підійшовши до нашої кімнати, щось мене зупинило і я почала підслухувати розмову друзів.

- Ну що твоя взяла. Ти все ж таки майстер по позакадруванню дівчат, Сергію. Оно як нашу правильну дівчинку Мішель обвів навколо пальця.- почав хтось говорити з хлопців.

-Ти про що? - запитала одна з моїх подруг.

- Давай не зараз. Вона може в будь-який момент зайти.- почав мій хлопець і я відчула нервову нитку в його тоні.

- Ахах, а ви що не знали ? Наш Сергій серцеїд. Ми з ним посперичалися, що він не зможе за місяць влюбити в себе Мішель. І ось бачиш вже 2,5 місяця разом. Я здивований чому ти досі з цією, як ти там говорив... "душнилою".  Ахахаха- продовжував той хлопець.

- Максиме, зупинись ти переходиш всі межі.- відцидив мій хлопець.

- Хто б казав. Не я спочатку говорю слова кохання своїй "дівчині", а потім за  спиною її ж словесно принижую.

- Та ти, Сергію, ще той кретин.- викрикнула одна з дівчат.

- Ой та що ви оце починаєте, та розійдемося ми через день-два вона навіть не дізнається. Скажу, що не зійшлися характерами. А зараз давайте не про це.- відцидив Сергій

Вони ще про щось говорили, але далі я нічого не чюла, оскільки все почало пливти перед очима, вуха заклало, а на очах вже сльози....

***
  
Зараз

Як він так міг...ЦЬОГО НЕ МОЖЕ БУТИ...Ні...ні...ні..

Це мабуть розіграш, нервово посміхнулась я, де камера??!!
Мені здається я зараз зійду з розуму.

Ні я не можу тут сидіти. Я підривають на ноги та побігла до сходів.

Спускаючись сходами, в мене у голові прокручувалися фрази:

"Ми з ним посперичалися, що він не зможе за місяць Влюбиться в себе Мішель."

Голова почала крутитися, а з очей покинула нова доза сліз.

"Я здивований чому ти досі з цією, як ти там говорив... "душнилою"."

Я не можу...кисню стає все менше в легенях, тому я рву на собі намисто  з перлів, що Сергій мені сьогодні подарував.

"Та розійдемося ми через день-два вона навіть не дізнається. Скажу, що не зійшлися характерами."

Перлини покотилися по сходах, але через пелину сліз мені не вдалося розгледіти дорогу.
Тому  підсковзнувшись , я почала летіти вниз....

Страх заповнив кожну частинку мого тіла.

Секунда...дві...три....

А далі темрява....

Невже я померла?.....