Невдале благання

Мама стояла спиною до дверей,схиливши над дошкою,і щось зосереджено готувала.Дівчина не помітила,що на дошці лежить розрізана цибуля,тому коли мама повернулася на звук кроків,Саміра аж здригнулася - в її очах блищали сльози. 

-Мамо,як справи? - якомога спокійніше запитала я,намагаючись приховати хвилювання.

-Доню,ти мабуть,чогось хочеш? - з усмішкою запитала мама ,витираючи сльози. 

Я завалилася,але вирішила діяти прямо: 

-Ти вже здогадалася. Давай я краще розкажу,що сталося... Може,я не піду завтра на шостий урок?

Мама на мить завмерла,про щось глибоко замислилася. В її очах усе ще стояли сльози, і наступні слова прозвучали якось вимушено та сумно: 

-Чому ти не хочеш ходити? Я так мріяла, щоб ти займалася спортом... Це у вас завтра фізкультура?

-Так - тихо відповіла я

-Ні,Саміро,завтра ти точно підеш. У вас же здача нормативів.

-Ну,мам,можна здати,і в інший раз - спробувала наполягати я,шукаючи будь-яку зачіпку.

-Ніяких наступних разів. Пропустити урок можна буде колись потім. Чому ти раптом так не хочеш на цю фізкультуру? Раніше ж тобі подобалося.

Я вигадала першу-ліпшу відмову аби не казати про хлопця:

-Розумієш, вчитель примушує нас забагато бігати,а в мене останнім часом болить нога. Мама миттєво занепокоїлася,відкладаючи ніж:

-Тоді потрібно до лікаря, можливо ти її серйозно потянула?

-Та ні,я не думаю, що потрібен лікар - швидко заперечила.--Я просто хочу прийти раніше додому й відпочити

-Ну в такому разі, ти точно підеш на урок - відрізала мама повертаючись до вечері - Якщо ногу знову прихопить посеред дня,тобі буде важко йти самій. А ми з татом завтра на важливій конференції, тому звільнимося пізно й не зможемо забрати тебе після п'ятого уроку.