Таємничий незнайомець

Було вже вже темно,тому одразу я його не впізнала,але цей голос...Він миттєво нагадав мені про того лицеміра.Хлопець явно мене не визнав,проте зрозумів,що перед ним дівчина.

-Ти що,заблукала?

Я деякий час стояла мов укопана,і ось нарешті видавила з себе:

-Так,я заблукала.

-Де,ти живеш?

-Біля озера - відповіла я,зовсім не бажаючи ділитися цією інформацією.

-То я добре знаю, де це.Ходи за мною.

Він провів мене до самого будинку.Я щиро подякувала йому,а хлопець на прощання сказав,ми ще обов'язково побачимося.Я ще мить стояла на порозі й дивилася,як його силует розчиняється у пітьмі.

Зайшовши всередину, я поспіхом заскочила до кімнати й упала на ліжко. Не хотілося просто так, ображати людину,та й він точно мене не впізнав. Який же егоїст! Але з іншого боку - все-таки провів аж до будинку. Цей вчинок показав,що він вихований та навіть добрий. 

Я розвивалася від роздумів і змішаних почуттів. Цей хлопець хороший чи поганий? Я ще цього не з'ясувала,а він уже знає,де я живу. Навряд чи це викличе в нього бажання мене навідати...

Саміра ще годину пролежала в цих думках. Нарешті вона звелася на ноги та поглянула на годинник. Ого,вже сьома вечора,а в мене нічого не готово! Потрібно хоча б зібрати портфель. Які там завтра уроки? Біологія, фізика,історія,етика,трудове і фізкультура. Дівчина прикипіла поглядом до розкладу. Фізкультура з паралельним класом... О,ні нам доведеться зустрітися  знову! Що ж робити? Може попросити маму піти ж шостого уроку? Сподіваючись,що вона дозволить, Саміра тихенько підійшла до кухні,де мама якраз готувала вечерю.