Глава 1. Закінчення старого - початок нового.

 Минув деякий час. Соломія продовжувала радувати інших букетами, та забувала про себе. Іноді їй здавалося, що життя - це нескінченна стрічка квітів, які вона збирає для інших. Але завжди одягала усмішку, адже в цьому полягала її робота. І вона їй подобалася.

 Коли черговий клієнт переступив поріг магазину - Соломія спочатку посміхнулася, а потім подивилася на чоловіка, впізнавши його.

- Доброго дня! - привітно мовила Соломія.

- Добрий день. Мені потрібен букет, - сказав Роман після короткої паузи.

- Для особливої події?

- Так, - відповів Роман. На його обличчі був зосереджений, напружений, але такий щасливий погляд. - Хочу освідчитися дівчині, але не знаю, які квіти обрати.

- Оу... Тоді я знаю, що вам потрібно.

 Соломія мовчки збирала букет з найніжніших квітів: гортензій, піонів, рожевих троянд та гіпсофілів. Коли Соломія вже загортала квіти, Роман підійшов до прозорих скляних дверей квіткового і побачив її. Аліну. Вона сміялася поруч з іншим, не так, як з ним. Його рука лежала на її спині так, ніби мала на це право.

- Аліна? - сказав Роман.

- Ромчик?.. Це не те, що ти подумав!

- Кохана, навіщо це все? - відповів чоловік, на ім'я Дмитро, який був поруч з нею. - Аліна кохає мене, я кохаю її, а ти для неї вже не значиш.

- Аліна, це правда? - запитав Роман.

- Так, - відповіла Аліна, трохи опустивши погляд, після чого вони сіли в машину.

 В цей момент, здавалося, весь світ був проти нього. Він відчував змішані почуття - біль, сум, злість,але, на диво, якусь легкість. Роман зайшов всередину квіткового.

- Щось не так? - запитала Соломія.

- Схоже... пропозиції не буде, - відповів Роман.

- Вас покинули? - запитала Соломія, - співчуваю...

- Як вас звати? - неочікувано запитав Роман.

- Я Соломія.

- Роман.

- Дуже приємно. То що з квітами?

- Скільки з мене? - запитав Роман.

- 1850... - відповіла Соломія.

 Роман розрахувався і сказав:

- Цей букет для вас.

- Для мене? - здивовано запитавши відповіла Соломія.

- Так.

- Дякую! Мені ніколи не дарували квіти без причини.

- Будь ласка. Чи погодитеся піти зі мною на каву?

- Так, звісно.

 Роман та Соломія пішли до кав'ярні і спокійно поговорили.

- Романе, вам не сумно? - запитала Соломія.

- Сумно, але це її вибір. Якщо вона щаслива з ним, то я, значить, буду щасливий з іншою.

- Сильно... - відповіла Соломія.

- Так, щодо вас? Є кохана людина? - запитав Роман.

- Ні, напевно... Ще не настав час.

 Букет лежав на столі. І квіти пазли закінченням старого і початком чогось нового.