Історія.

Місцеві давно знищували вовків, не зрозумівши, що мої вовки їх не допускали до певного місця, а не здуріли, що кидались на людей. Усю своє неадекватність вони перенесли на справжніх вовків.

Те мале вовченя, що з легкістю вміщалося на моїх долонях, чудом не потрапило на очі вбивць. Я відчув свою провину — й забрав її до себе. З часом з того цуценя виросла дуже віддана вовчиця, менше за своїх степових сіромах, що й самі були одними з малих вовків.

От з ким мені було комфортно, й при якій я міг чесно казати. Я відчував, що алкоголь не розв'язує язика, він тільки видає наші яскраві враження, та й на нас дуже впливає співбесідник. На тверезу голову ми підпадаємо під його вплив, коли наші слова складаються з 50% бажань його вразити та 50% дійсності. А на захмелілу голову ми бажаємо виключно співбесідника просто вразити, влаштовуючи себе під наші яскраві враження, гадаючи, що його так само вразить. П'яний каже не факт, що правду!

Якось мені це вовченя нагадувало ситуацію з Одіном, тому знайшов як супутницю його звали. Фрекі давала можливість казати мені правду — довго я їй розказував, коли годував, спочатку молоком, а потім відбірним м'ясом, значно кращим, ніж їв сам. Було таке, зроблю кашу з м'ясом — випросить м'ясо, а сам їм пусту кашу, але її я любив, визнаючи, що з нею я не переїдаю. Щось в її вовчих очах було людського більше ніж в людях, що перебували в полоні своїх хибних уявлень. Я якось помітив, що не зовсім дурна, в деяких питаннях більш фахова ніж я. І мова їх не така вже й важка, я зустрічався з дикими вовками, натрапляв на них, і завжди розумів їх мову, виходячи після їх зустрічі неушкодженим.