15.2.

А поки назад присідав почала свій монолог:

- Важко повірити, що ти не був одруженим, коли стільки дівчат були в тебе закохані. Здавалося, що ти всім своїм єством показував свою незацікавленість ними. Чесно, я розгубилася, коли ти таку суму поставив на мене. Я думала, що жарт з твого боку. Але це тобі не притаманно, ти ще в школі тримався осторонь, вчився. Хлопці твоїм успіхам заздрили й ненавиділи одночасно. Здавалося, що підійди до будь-якої дівчини й вона незчується від радощів, що ти звернув увагу на неї. Але ти нікого не помічав!

Вона все казала та казала, а я приголомшений дивився на неї не вірячи всьому тому, що вона каже. У мене не було слів, щоб сказати, бо здавалося — вона каже повну маячню, що насправді я не такий! Вона молола і молола про те, який я красень і який “гімнюк” її той чоловік, що ще нещодавно був поруч. Це все суперечило моєму досвіду. Коли я тоді хвилювався, боявся підійти, й не міг привернути її увагу! Вона немов тоді була як риба, ось з тобою розмовляє, відірвав її увагу від гурту, й ось хтось озвався з друзів, вона різко обернулася та чкурнула геть від мене.

Невже в її словах є частка правди? Хоч частина одного відсотка є правдою?!

А вона все розповідала. Здавалося, що це якесь знущання наді мною, схоже, що так молодь, у якої я забрав шоу мені так мститься.

Її слова вганяли мене в певні роздуми — я підігнув ноги під стілець, подався вперед, руками підперши голову. Я її чув немов скрізь туман своїх думок.

Я дивився в її брехливі очі, хотів побачити щось, щоб видало що вона брешете.

Але вона сама подалася до мене, не так вже щоб близько, але подалася, й не зупинялася.

А через деякий час узяла мою руку щоб поглянути на годинник, сказала, що хоче глянути який час. Я ж мимоволі посміхнувся, здалося смішним те, що вона вдавала, що не має годинника.

І мені здалося, що вона загралася, що для чогось мене дурить — кажучи ці далекі від реальності слова. Я і подобався дівчатам в школі та університеті?! Та в мій бік жодна не дивилася! Не розумів, для чого все це шоу?

Я залишив так руку і лежати, як вона поклала, хоча було незручно. Я дивився в її брехливі очі не відводячи погляд, час немов зупинився, все відбувалося занадто повільно. Вивернув руку в зручне положення — вона ж так само поклала свою, немов віддзеркалюючи. Я поклав другу — вона повторила. І головне, дивувало, як це вона помічала — мої рухи, коли без упину розмовляла, коли знаю, що це добре відволікає.

Мені починала подобатися ця гра — де мені розказують який я привабливий.

Гра, так гра — я повторював за нею усі рухи, вперше таке зробивши в житті. Коли мене ще знайомі та родичі докладали познайомити з якоюсь дівчиною, я б не наважився таке зробити. Всі ті побачення однаково закінчувалися, коли тікали від мене, а потім розказували, що я не кохаю жінок. “Що за маячня?” - думав тоді, я б не прийшов би на побачення! А з кожним таким нервовим побаченням, коли мені так нерви псували, у мене пропадало бажання ходить на побачення. Здавалося все йде добре — й тут тобі на! Я холодний, не кохаю жінок!

Так хотілося - і зараз закінчити цей цирк, зупинити потік цих неправдоподібних слів, встати та піти геть до свого зручного та комфортного життя!

Мене вчасно відволікли, спочатку я не почув, Наталія звернула увагу не те, що мене кличуть. Я відірвався від своїх думок і обернувся туди, куди моя співбесідниця вказувала. Стояв один з персоналу шоу та подав мені запечатаний конверт.

Чистий, не підписаний.

Я розірвав, не розуміючи навіщо запечатувати, та дістав лист, що мені адресувався.

І кинув зір, що не міг на листі сконцентрувати. Глянув навколо, не було вже поруч листоноші, та продовжив наводити зір, що від Наталії дуже розмило.