14.2.

Що, чуваче, не очікував?!

Приїхати, то я приїхав на мотоциклі Харлей, але далі парковки я не пішов! Підбігла дівчина, молода, що була у мене консультантом. Це вона писала мені тексти, підбирала одяг, вчила триматися. І це вона постійно була незадоволена мною:

- Антон Федоровичу, Ви що робити?

- Одягнувся як, думаю, краще для романтичної зустрічі.

- Це ще прийнятно. А це що? - вона вказала на мотоцикл.

- Мотоцикл. До речі дорогий.

- Бачу, що дорогий. Але ж мотоцикл! Скільки Вам років, що Ви як підліток зібралися на побачення на мотоциклі!

- Так дорогий мотоцикл, глядачу сподобається, як і Наталії Антонівні!

- Боже, чому в Вас відсутня якась повага до жінок. Це елементарно!

- Елементарно, цілувати людину в усі місця! - огризнувся я.

- Антон Федорович, Ви хочете справити враження, чи викликати огиду, до речі, коханої жінки!

- Повторюю, зараз, я її не кохаю! Раніше кохав, коли був молодим і дурним. Що мені танцювати на задніх лапах перед нею?

- Боже ж ти мій, він ще й боїться її! Гаразд, я пішла до Василя Олексійовича, хай Він думає, я заморилася від Вас! - розвернулася та пішла геть.

Чи дійшов далеко я?

Ні!

Василь Олексійович мене перестрів та запросив до себе на бесіду.

- Антоне, я не розумію, чому Ви постійно сваритеся зі своїм консультантом?

- Вона мене робить посміховиськом. Каже одягніть, це незручне та зграбне.

- Але воно зараз модне, - вона озвалася зі свого місця.

- Так, Антоне, мода вона смішна та недолуга, але добре виказує статус, що можеш дозволити слідкувати за нею.

- Гаразд, одяг я готовий терпіти. Але каже мені вести себе як збоченцю, постійно смикає, виправляє, “сцикуха” каже мені, що казати, людині, що більше неї прожила та заробляє більше неї.

Василь Олексійович повернувся до консультантки:

- Світлана, вийди, нам з Антоном Федоровичем треба по чоловічі погомоніти. Добре?

- Гаразд, Василь Олексійович!

- Антон, - почав він суворо, - ти розумієш, що всі учасники бажали аби їм надали хоч якогось консультанта. А тобі ми надали провідного!

- Провідного?

- Так, провідного!

- Але їй мало років!

- Хм, мало! Ти скільки мав жінок в своєму житті?

- Жодної.

- І думаєш, що спеціаліст в жіночому питанні?

- Ні. Але чому вона спеціаліст?

- Ця дівчинка, як ти назвав, пише книжки про кохання. Якраз основна частина читачів її романів — це жінки віку Наталії. Вона пише про перше кохання, що через багато років випала нагода жіночці зустрітися та створити міцну родину, коли цьому завадило відсутність досвіду при поводженні з чоловіками в молодості. Розумієш?

- Ні. Не розумію, до чого те, що вона пише романи про кохання?

- Ми всі актори, ми граємо ту роль героя, який нам імпонує. А вона створює таких героїв. Зараз зрозумів.

- А якщо я почну писати фантастичні твори, де основа фантастики буде те, що 8 годинний робочий день, 40 годинний робочий тиждень, з соц пакетом, з відпусткою, без авралів, без того, щоб керівник не робив з тебе дурня, то обов’язково це прочитають усі й воно так буде?

- Хух, Антоне, вмієш ти кого хочеш уморити! Ти знаєш якими тиражами її книжки продаються?! Вона живе з того, що пише. Знав би ти скільки мені коштувало, аби вона мені допомагала, то зараз би не псував нерви їй!