Розділ 14

Але це ще не закінчення моєї історії!

Як же мені не хотілося вилазити з ліжка! Здавалося, що простирадла ніколи в житті не були такими приємними — прохолодними, що цікавіше передач по телевізору я не бачив і що сніданок найсмачніший. Тільки три речі хотілося робити, якщо підходить це дієслово до нічого не діяти, - лежати в ліжку, дивитися телевізор й іноді щось смачненьке з’їсти.

Та ні було одне дієслово — це їсти, коли ти таки щось робиш!

Вперше мені не хотілося Наталку бачити й вперше в мої голові з’явилося слово “Наталія Антонівна”, як воно звучить за паспортом.

Таке бува, коли з ранку ніяк не хочеться кудись йти, наприклад, на роботу, коли негаразди.

Але які негаразди, коли вона дала згоду?!

Як які — це кінець моєї свободи, в моєму життя з’являється три чужих людей, а Наталія таки чужа мені. Розповіді про спорідненні душу — то дурня, ми чужі? Її колишній чоловік набагато рідніший, ніж я, коли й сини їх зближують.

Я зараз собі нагадував малу дитину, що хоче більше ту іграшку, що найдорожча та найдальша, а варто купити й вона не цікава, валяється нікому не потрібна. Так і у мене з тією Наталією, як йти на побачення — то ніякого бажання.

Про гроші, що їй від мене вже, мабуть, віддали, мені було не шкода. Давно я не жалкував за втраченими грошима, було що уходили, але я давно призвичаївся рахувати, аналізувати та вкладати в справжні справи, що до цього приносили прибуток. Це неминуче!

І під примусом таки встав.

Прийняв душ. Чужа, київська, вода була не такою приємною, як наша провінційна, але таки змила бруд.

Одягнувся, вже в новий, що купив для цього побачення, в глибині вірячи, що побачення буде, дорогий, в фірмових магазинах, що я купив в нашому провінційному місті. Це єдине, що піднімало настрій, що я буду в зручному- я сів на мотоцикл, що також купив учора. Такий маленький, імпортний, - чорний та дорогий.

Не маючи ніякого вдалого досвіду побачень, я бажав зменшити для себе стрес.

Вперше я їхав на мрії — на мотоциклі! Давно бажав мати чорний Харлей Вірот!

Давно, давно хотілося утнути божевілля — одягнутися як в молодості мріяв — блакитні джинси, білу футболку до тіла, що приємно стискало, високі гладкі ботинки, шкіряку та...

Та під'їхати в цьому недоречному одязі для побачення, та сказати давно вивчені слова популярної пісні нашої молодості:

- Йди до мене, дитинко! Знаєш, що мене доводить до сказу? Тим, якою ти буваєш поступливою, після всіх своїх поганих вчинків. Здається, спроби зійтися віднімають у нас більше часу, ніж ми разом. Відчуття, що у тебе є ще хтось, крім мене. Дівчинко, тобі пора міняти твої божевільні звички, ти мене чуєш? Ти говориш, що йдеш. Дівчинко, ти так часто повторюєш це. Й я починати звикати до того, що погано — це добре. Таке кохання перетворює людину на раба. Таке кохання зажене будь-кого в могилу. Я божеволію, дитинко, божеволію! Ти вабиш мене, а потім зникаєш. Так, ти зводиш мене з розуму, я божеволію, дитинко! Що мені робити, кохана, мені так погано?