11.2.

І одразу поклав назад.

Нічого я про неї не хочу знати — мені б тільки отримати дохід й, може, на цьому закінчити цю справу. Попереду мене чекали інші справи — інвестування в виробництво меблів, устаткування для збагачення корисних копалин і інші приємні справи — бо ця чогось стала мені нецікавою. Ще нічого не почалося, а я уявив, що кому не лінь буде казати, що робити, щоб шоу вийшло цікавим для глядача, смикати та виправляти. Цього я більше за все не любив, щоб мною керували, бо останнім часом свою роботу я почав називати “козакуванням”, бо сам вирішував, що робити

Але Василь Олексійович мені підсунув теку з її “життям” та глянув на мене, щоб я узяв читати.

Ну що я там можу взнати! Я був впевнений, що нічого нового там не написано.

- Вась, - а я вже давно звертався до нього на ти, - ну, може не треба!

- Антон, я б радив тобі прочитати. Ти будеш приємно вражений!

- Та такого не може бути!

- Може, ти ж не читав!

- Ні, ну на одногрупнику я не був вражений. Чесно, що очікував, те й прочитав. Вгадав на 100 %. Десь, в мені ще жила надія, як до конкурента, що у нього буде щось не так. Але у нього все як я очікував — він в шоколаді. Що я про Наталку можу нове для себе взнати? Давай я буду казати, а ти відповідати, якщо не вгадаю хоча б одне, то читаю її досьє. Згода?

- У мене немає часу, читай!

- Не буду. І так з мене вистачить, що аматори підішли до справи, а я дав слабину. Добре, що здогадався свої гроші вкласти в людей, що показали себе в цій справі.

- Антон Федорович, Ви як мала дитина, - мені цей офіційний тон не сподобався, немов я нашкодив, а він докладав зусилля значно авторитетнішу людину переконати виправити те, - прочитайте, будь ласка!

- Умову я озвучив, - проявив я звичну для себе твердість, жалкуючи, що вклав гроші в таку маячню, що мене осоромить на усю Україну.

- Гаразд, давайте пограємося, але самі сказали, що не вгадаєте хоча б одного питання — читаєте, - і узяв до рук теку.

- Без питань!

- Вона робить не за спеціальністю.

- Вгадав, - чогось він здивувався, але через великий час, бо шукав в написаному. - Але чому ти так подумав?

- Не знаю, подумав і все.

- Гаразд, друге.

- Але вона заробляє непогані гроші.

Знов чекаю поки вичитає.

- Але й так було зрозуміло, бо має вищу освіту.

- Але вона не менше чоловіка заробляє.

- Якого чоловіка?! - він чомусь здивувався

- Свого! Вони не розвелися, - я це сказав зі злобою, сказав те, що найбільше боявся.

Знов чекаю.

- Вони не розведені. Ще в офіційному шлюбі. Та й зам вона однієї відомої торговельної мережі. До речі, як ти вгадав.

- Якось забуваєш, що у мене залишилися деякі ще почуття. Невже думаєш, що я не цікавився про свого одногрупника? Я ж не виїхав з міста, зустрічав одногрупників, питав. Я кожен його, та й їх родини, успіх важко сприймав, переживав. Для мене це був зіпсований день. Добре, що я можу дозволити в будь-який день не працювати, поїхати до заміського будинку та полежати уткнувшись в стіну. Радіючи, що ніхто це не бачить! Я дуже плекав надію, що у нього щось піде не так, що я можу скористатися невдачами. Це були марні надії! Але й я чекав, що й в неї щось піде не так, що я з’явлюся, вражу. Але чим я міг її вразити, коли й вона робила вражаючи успіхи?! Назвати машину на якій вона їздить?

- А ну?

- Mercedes-AMG GLE чорного кольору. Ледве запам’ятав, бо я якось не цікавлюся машинами, але врізалося в пам’ять.

Чекаю.

- Так.

Я думав, що він закриє теку з папірцями, куди заглядав, чомусь довго шукаючи відповідь. Це його довгі пошуки мене заінтригували, бо виходить, що в більшості не те написано, що казав. І щоб він не звинуватив мене в тому, що мало сказав, я далі продовжив про неї розповідати:

- Має двох синів.

- Так, - знов чомусь довго шукав.

- Кожну відпустку літають усі разом за кордон. Останню провели на узбережжі Середземного моря, в Італії.

- Так, - його довге шукання мене починало дратувати.

- Вона живе зараз в квартирі, в місті, а він в заміському будинку.

- Так, - і знов довго читав, поки те “так” сказав.

- Та що там написано, - це мене взбісило, що я підскочив та вирвав теку з його рук, - що ти так довго шукаєш?!