10.2.

Я витримав паузу, навіть дивуюся тому, що її зробив, і продовжив:

- Ви не зробили головного, не заручилися моєю згодою. А я впевнений, що без мене вам треба міняти плани, відмовлятися від ідеї побудувати його на моїй історії. А я окрім помилки, що зробив замолоду, ще примудрився стати інвестором. Якщо його будете організувати ви, то я не впевнений про прибутковість. У вас немає репутації, яка є у Василя Олексійовича.

- Але це наша ідея! - хтось з молоді озвався.

- І де моя згода?

Вони мовчали, я ж продовжив:

- У вас два варіанта, перший, продати нам права, а другий, викреслювати мене з шоу. А у нас є один варіант, якщо ви не згодні, я приймаю участь в шоу Василя Олексійовича, бо виявив інтерес до моєї історії.

- Але ви ж не знаєте де Наталка, немає її згоди!

Я ж повернув голову до киянина з мовчазним питанням.

- А ми її знайдемо та спитаємо, - відповів він спокійно нашим місцевим молодим шоубізнесменам.

- А якщо вона не дасть згоду, як Антон Федорович?

- Проведемо без неї.

- Тобто?

- Я у мене є трішки не схожа передача “...”, він зі своєю історією кохання туди добре впишеться.

Вони розгубилися, зараз взнавши хто, за тією передачею стоїть. І це змусило їх піти на угоду.

Дивно бути власником шоу, Василя Олексійовича я наймав як спеціаліста!

Для чого — я і сам не розумів?! Але така моя умова була! Можна було ці кошти позичити, віддасть мій прибуток, а там нехай з ним що хоче те й робить, як я робив з виробниками. Але нове діло, в якому я нічого не розумів, хотілося якось убезпечитися. Що воно давало в якості безпеки? Мабуть те, що я міг змінити команду, в випадку, якщо ця не принесе прибутку! Але, чи знайду таку, якщо ідея з самого початку нецікава глядачу?

В мені було сумнівів більше ніж того треба, й я поділився ними з Василем Олексійовичем, вже на самоті!

- У мене відчуття, що я, особисто, запорю будь-яку дуже романтичну історію. Це підтверджує те, я й досі не одружений.

- Нічого, ми це виставимо так, що настільки Ви Наталку кохали, що надіялися всі ці роки, що вона таки стане вашою!

- Але ж це брехня! Я невпевнений, що у мене залишилися хоч якісь почуття до неї. Я вже про неї забув, вік своє бере.

- Та скільки Вам тих років!

- Та достатньо, щоб глядач не повірив в те, що я всі ці роки чекав її!

- Дурня то все, жінкам треба таке кохання, в яке вони й самі не вірять. Хто, окрім нас, знає, що вона Вам зараз байдужа?

- Так ніхто ж і не питав!

- Ото в тому й справа, що ніхто Вашого ставлення не знає. Ми будемо подавати так, як нам вигідно.

- Але я й справді дуже нудна людина, гроші не люблять “театральних” вчинків, тут математика, щоденний підрахунок. Рідко хто моєю роботою готовий зайнятися, краще позичити, купити, чи витратити, а потім розраховуватися, але пожити в молодості “красиво”!

- У Вас є ще якийсь сумнів?

- А якщо її життя трішки охолодило? Що просто за грошей, що я виставлю, вона дасть згоду на один день провести зі мною? Та й скільки мені запропонувати, щоб глядач був вражений? Чогось думаю, що глядач очікую побачити той день, який я можу власною нудьгою зіпсувати.

- Забагато питань! Для цього мене й найняли, а я дав згоду, що впевнений в прибутку. Виставити стільки - скільки скажу, щоб було в межах прибутковості, глядач же не знає скільки виручимо. Та й казати Вам не прийдеться багато, просто будете оплачувати її забаганки. Навчимо. Зараз справа в рекламі, щоб привернути увагу. Так що справа вже за нами!

Ми розпрощалися.