9.2.

“Такккккккккккккккк!” - подумав я розвалившись в кріслі на перемовинах.

Киянин приїхав, це вказувало на його інтерес у справі. Мені ж все набридло — я бажав закінчити цю справу, просто сказавши Василю Олексійовичу, що я незацікавлений, бо було багато мінусів.

По перше, я не мав досвіду в справі шоу-бізнесу.

По-друге, моє інвестування в виробництво залишало справу в тіні, більшість мешканців мого малого містечка уяви про мене не мали. Мені це вже дуже подобалося. А тут вдруге знов треба стати посміховиськом, коли якось не з того боку підходжу до дівчини. Вибачаюся, жіночки! Тоді, в молодості, якось було сенс щось смикатися, а зараз?! В чому я був впевнений, що організатори по молодості своїй надіються, що й вона дасть згоду. А я ж був впевнений в тому, що вона живе преспокійно, має одну, чи декілька дітей, турбуючись вже більше їх проблемами, ніж своїм коханням. Ходить на роботу за фахом, якось я рідко зустрічав людей, що як я, займаються далеко не тим, на що вчили. Може не дуже любить роботу, але діти, кварплата, а тут непогано платять. Може мала кредити. Але я впевнений, що живе окремо від батьків у власній квартири. Та що там описувати — типовим життям, як для свого соціального прошарку — людей з вищою освітою. Яке там, на фіг, кохання до мене?! Може знову захоче відчути свою велику вартість, прийнявши участь в новому шоу, відмовить для того, щоб своєму чоловіку казати, щоб більше її цінував.

Але я сидів в кріслі та пасивно приймав участь в перемовинах. Чому?

А все просто — в моїй роботі настали доволі тяжкі часи, і я змушений розглядати цю справу. Існуючи відсотки від моїх постійних клієнтів мене не влаштовували. Дивно, бо всі експерти пророкували для України економічний колапс, а на ринку відсотки були дуже малі. Дивна тиша, чи то перед бурею, чи й справді насичено грошима, що збивають мені прибуток? А в цій справі мені називали значно більшу віддачу з вкладеного. Добре усвідомлюючи те, що я можу заробити в кризу, коли більше воліє не ризикувати та берегти гроші, а я інвестую, бо клієнт піднімає мою долю прибутку, сам маючи надію вберегти свій бізнес, ніж заробити.

Таки вирішив довести справу до логічного завершення — щоб хтось інший відмовився, а не мене звинуватили, що я справу зірвав:

- Ну добре, - вже добрий час вів перемовини Василь Олексійович з нашими вдома зрощеним бізнесменами шоу-бізнесу — а які у вас козирі?

Ті замовкли, він продовжив:

- У Вас з усіма героями є домовленість.

- Ні, ми не знайшли Антона.

Від цих слів я несвідомо напружився, різко вирівнявся, сів нормально в крісло та глянув на свою київську команду. Василь Олексійович сам зобразив на обличчі здивування. Історія набирала цікавих обертів!

- А якщо не знайдете? - спокійно продовжив киянин.

- А Ви що можете завадити?

- Можемо, і знаєте як?

- Перші його знайдете, - самовпевнено відповіли.

- Цікаво, - якось він протяжно сказав, хоча й беземоційно, - як ви собі уявляєте собі, як ви кажете його звуть?

Василь Олексійович грав комедію, але мені подобалося, він мене заінтригував, чим закінчиться ці перемовини, якою реакцією місцевих власників шоу.

- Антон, - йому відповіли.

- Дякую! Як ви уявляєте цього Антона, як він живе, щоб знати як його шукати?! Як думаєте його зацікавити?! Може ви уявляєте собі якогось “забитого інженерішку”, що десь ледь животіє, що ви про нього не чули!

Це було не питання, а знущання, але ті схвально закивали головами.

- А ви такі, давай приймеш участь в нашому шоу, ми покажемо тебе на всю Україну, Наталка все кине та піде за тебе заміж, а ми тобі ще й грошей дамо! Так?

Ті знов схвально закивали.