8.2.

Бува таке, що будучи дрібним інвестором, місцевого значення, що приїжджаєш у справах в Київ. Нехай це наші люди, земляки, але частина їх бізнесу в столиці. Позичали взнавши про мене в нашому провінційному містечку, невеличку суму, але з часом занесло їх справу таки в Київ. Отак мої гроші почали крутитися вже поза межами нашого маленького міста. Позичили — віддали, знов позичили — віддали. Вони росли, як і співпраця ставали систематичною. А там і інші наші в Києві закріплялися, працюючи на два міста, тягнучи і мене туди.

Приїхав, переконався, що поки ніщо не загрожує моїм грошам. Мій позичальник запропонував разом пообідати.

Розмова непомітно для мене перейшла на шоу:

- А що ідея непогана, вийти на рівень всієї країни.

- Не думаю, - відповів я.

- Ну чого?

- Якась ідея вульгарна, хлопець вносить на рахунок дівчини суму, на шоу кажуть скільки хто на її побачення поставив, якщо не дає згоду зустрітися з тим, хто більше запропонував, то кошти повертаються всім, хто на неї поставив. Тобто у дівчини вибір — узяти гроші, або не узяти ніяких, якщо відмовляє власнику більшої суми.

- Та ні! Це романтично! Я так познайомився зі своєю майбутньою жінкою.

- О, Петро Іванович! - почулося за спиною мого співбесідника.

Той на вигук розвернувся та сам:

- Василю Олексійовичу! Добрий день!

- Добридень! До вас присісти можна, бо в цей час немає вільних місць?

- Сідайте, - відповів мій земляк Петро Іванович.

- Знайомтеся, це Антон Федорович!

- Приємно познайомитися, я Василь Олексійович!

Ми потиснули один одному руки й до нас підсів новий знайомий.

- Якщо не таємниця, чим на життя заробляєте Антон Федорович?

- Він інвестор, - відповів за мене Петро Іванович, - вклав гроші в мою справу.

- О, - він схвально закивав головою, - а я продюсер. Там передачки усякі на телебаченні робимо. Так що колеги! А про що так жваво розмовляли?

- Та так, про неварте уваги, - таки я зміг встигнути сказати.

- Тут я з Антоном Федоровичем не згоден. Розумієте у нас, в місті, давно вже діє одне шоу, всі пройшли через нього. Суть — хлопець таємно ставить певну суму на дівчину, а потім при всіх їй називають того, що вніс більше за інших грошей, якщо вона згодна на наступний день провести з ним день, то забирає гроші, якщо відмовляє, то не отримує жодних. Такі правила.

- Та ідея стара, нічого нового! - підтримав мене “продюсер”

- Почекайте, нехай Антон Федорович усе розкаже сам. Думаю ідея сподобається Вам?!

- А що розказувати. Ви вже знаєте, я живу з того, що позичаю людям гроші під відсотки, можна сказати допомагаю справі матеріально. Зрозуміло, що до мене звернулися по кошти, у них немає достатньо для виходу вже на всеукраїнський рівень, з містечкового. Я ще на початку цього шоу продав все майно, що залишилося від покійних батьків, квартиру в центрі міста, дві майстерні, машину, станки та інструмент, хотів виграти, але дівчина відмовила. До речі, це мене змусило розпочати цей бізнес, якось з дівчиною не поталанило, а з цим якось вдало пішло з самого початку.

- Вона Вам відмовила?

- Так. Вона вже давно з хлопцем зустрічалася, вибрала його.

- А для чого не шоу пішла?

- Я думаю, щоб довести всім, що у неї самий кращий хлопець, самий багатий. А виявилося, що я поставив на неї більшу суму. Як в пісні російської співачки Алли Пугачової “Мільйон червоних троянд”. За двома відмінностями, що я не художник, а скупердяй, та й грошей на не витратив. Але якщо б дала згоду, то б довелося всі їх їй віддати.

- Що справді?! Це ти був? - озвався здивовано мій земляк.

- Що у вас в місті така була історія? - вже озвався продюсер.

- Та була така дурість в молодості! - відповів я їм одночасно.

- Виходить, що... Постій, - щось почав мій земляк незв’язно белькотіти, - все місто гуде, що шоу відбудеться, гроші знайдені.

- Та ні, я їм згоду не дав.

- На що? - здивував мене земляк.

- Я ще не дав їм грошей, щось багато хочуть.

- Стій, стій, - затарахкотів продюсер. - Почекайте. Виходить, що у них немає коштів на шоу, і те, що Ви не дали згоду прийняти участь?

- Так, - відповів я.

- Пречудово.

- Що чудового?

- Ви скільки ще будете в Києві?

- Сьогодні вже повертаюся додому.

- А могли б ми продовжити нашу розмову у мене в офісі? У мене для Вас ділова пропозиція. - зацікавив продюсер.

- В принципі, ще є час. Бачу, що від мене так просто не відчепляться, готовий Вас вислухати.