7.2.

Чи думав я про Наталку?

Якось ні!

А що про неї думати — вже зустрічалася з хлопцем, буває, що кохання буває тільки на одну людина, а другій вона зовсім нецікава!

Життя йде за своїм розпорядком — мені стало непотрібно кожного дня з’являтися о 8 годині в університеті! До міста я їздив часто, але під власний настрій. Немає настрою — я не їду, виявилося, що всі потреби можна відкласти, навіть можна їсти без хліба. з’їздив до міста, походив по магазинам, прицінився, і спокійно чекаєш, коли в банках збереться необхідна сума.

Вже якось дача ставала не дачею, а комфортним улюбленим домом, перші роки, як і перші проблеми, залишилися позаду. Якось відхаркалась дурна наука, що більшість суспільства повторювала. Я потихеньку сам випрацював своє життя, свій заробіток, власний світогляд, розумів, що банки...

Я задумався. Як же важко в суспільстві, що пройшло радянський уклад життя, мати готові визначення з іншого, капіталістичного життя!

Якась вдача, з якою легко зароблялися гроші, надихнула спробувати інвестувати. Грімке слово “інвестувати”, але краще я не підберу слово. Людям треба гроші, ідеї були, бажання робити було — а коштів не було! Ось тут, я вважав, що займався за дипломом, давав гроші на реалізацію їх “геніальних” ідей. Б не сказав, що це легше, сам пробував робити за дипломом, але з’ясував для себе, що я поганий керівник, виявилося, що мені простіше давати гроші та за менший відсоток від прибутку непогано жити.

Були такі справи — що гроші прогоряли, навчило якось обережно інвестувати.

А так — життя непогане, дуже багато вільного часу, я ж тільки вкладаю, а не роблю, залишивши це тим, хто це вміє. А я ж робив не поспіхом!

Йшли роки — я ж розширявся. Дивувався, що у мене слаба конкуренція, чому всі в молодості бажали набратися, ніж прирости капіталом. І дивувався — коли мої позичальники проїжджали повз на дорогих машинах, і знов зустрічаю їх у себе, що знов прийшли позичити. Це було як зачароване коло, я давав, вони брали, потім з відсотками повертали, кожного разу розповідаючи, що більше не візьмуть, але знов приходять, що і в цей раз пішло не їх планом, щось відбулося непередбачене, потрібні гроші. Але мені байдуже, головне те, що цей постійно віддає гроші та відсотки. У мене можна взяти один раз надуривши, не вибивав, але другого шансу не давав. Якось, з часом, таких позичальників, що не віддають, відрізняти від тих, що віддають, навчився - по мові, по розповідям.

Забув сказати, що жив я за містом, а офіс був місті, куди приходити прохачі. Моє житло було тим містом, де я міг побути на самоті.

І ось!

Я хотів їх одразу вигнати, якось здалася справа дуже ризикованою, а відповідно міг втратить свої інвестиції в справу.

Але ностальгія змусила їх вислухати, задуматися та не вигнати.

Все ж справа мені не відома - шоубізнес!

Я ж більше інвестую в виробництво, як ніяк приблизну виручку уявляв.

Тут же ні!

Просили вкластися в розширення місцевого шоу, аби вийти на державний. Це те шоу, що змусило продатися та ризикнути поставити на Наталку!

Поки слухав їх, думав, що з цим проектом їм виключно було тільки звертатися до мене. І головне, що знайшли цікавий спосіб - на моїй історії була побудована рекламна акція, аби привернути увагу глядача. Зрозуміло, аби вони просто попросили, через стільки років, знов спробувати через їх шоу запросити на побачення Наталку — я б відмовився.

А тут запропонували прибуток, долю від шоу, щоб я був зацікавлений в проведенні заходу в новому формати, вже для всіх в державі глядачів.